Тома Глубокова - Одруження наосліп, Тома Глубокова

8

Прокинувшись вранці у квартирі Віта, я хвилину згадувала минулий вечір, а потім ще довго дивилася на сплячого хлопця, який не голосно сопів. Красивий, спокійний і набагато приємніший, ніж Михайло. Добре, що саме він зустрівся мені зараз. Я не хочу, щоб він був моїм порятунком після відносин з Михайлом, однак, за фактом, так і виходить.

Одягнувшись і написавши записку, я залишила квартиру, де Віталік усе ще мирно дивився сни. Він навіть не прокинувся.

На роботу я запізнилася конкретно, і половини сьогоднішньої заробітної плати позбулася. Проте за півтори години нічого суттєвого в залі не сталося, адже в будні вдень народ працює, а лише ввечері сходяться повечеряти. Хоч і в маленькому, але доволі затишному, приміщенні людям подобалося зустрічатися в обідні та вечірні години. Мені спочатку подобалося підносити красиві страви за французькими рецептами від наших кухарів. А зараз хочу послати все до біса.

О шостій годині задзвонив телефон, а номер не визначився. Замислившись, я запізно відповіла, однак, на тому кінці дроту зовсім не образилися.

- Це Віталік, красуне. Можеш повечеряти зі мною? - промовив чоловік, по голосу одразу почула, що він усміхається.

Надто швидко погодившись і визначивши час, я відключила телефон і облизнула губи. Від хвилювання в мене завжди пересихають губи й тремтять руки, а іноді й усе тіло.

- Кір, у мене через тридцять п'ять хвилин зміна закінчується, відпусти, а? - звернулася я до барменки.

- Ні. Коли Кріс прийде, тоді й підеш. Я не збираюся працювати за тебе, - фиркнула дівчина.

Уже два роки вона надто дивно ставилася до мене. Заздрила, може. Не знаю, чому. Але вона іноді прям була переповнена злістю або була надто прямою. Так мене кинув один хлопець. Незначні стосунки - теж стосунки. На цьому вона не зупинилася, але більше сюди хлопців я не водила, надаючи перевагу іншим місцям відпочинку.

Поки я обслуговувала відвідувачів, минуло хвилин сорок, я не маючи великого бажання підійшла до Кіри. Та якось дивно посміхнулася. Якось хитро і навіть переможно. Щось наробила, сволота така.

- Крісті сьогодні не може, тому тобі треба залишитися на ніч, - усмішка стала ширшою. Ненавиджу.

- Я теж не можу сьогодні ввечері працювати, - знаючи, що Христина і ця сука подружки, я не сумнівалася, що одна іншій щось нашепотіла. Таке часто бувало: Кріс легко піддавалася навіюванню, і Кіра це одразу зрозуміла.

- Ти знаєш правила, мила, - вона прибирала чубчик з чола.

Зітхнувши, я відійшла від барної стійки та набрала Віталіка. Той майже одразу відповів, а на тлі було чути шум вулиці.

- Вибач, але сьогодні не вийде, - мій голос згас на першій же секунді, проте чоловік мене приємно здивував, коли сказав:

- Вийде, якщо ти хочеш. Я заїду до тебе, мені не потрібна ти на побаченні в косметиці та вечірній сукні. Мені потрібна ти звичайна, проста. Можна? - не зважаючи на твердість у всіх його словах, я почула в останньому питанні невпевненість.

- Кафе в кінці центрального парку, тут воно одне, де проїжджа частина...

- Я зрозумів, чекай за десять хвилин, - він скинув виклик, а я пішла до клієнтів, працювати за Христину.

Поки я приймала замовлення у парочки, які не знають, чого хочуть, я, нарешті, дочекалася фрази: "Це все", - і обернулася, зіткнувшись із кимось. Сильні руки стиснули мене, не даючи впасти, і я отримала поцілунок у щоку.

Поглянувши на Віталіка, я зніяковіло посміхнулася, а він оглянув мене, врешті заявивши:

- Ти чому ще не одягнена? Бери речі, ми йдемо, - його теплий баритон миттєво зробив мій настрій кращим. Забувши про те, що зробила Кіра, я якось безглуздо посміхнулася, а щоки стали червоними й гарячими.

- Але як же... - мені не дали договорити, заткнувши коротким нетерплячим поцілунком.

Він стиснув мою руку і повів до бару, попросивши Кіру принести мої речі. Та мило посміхнулася і пішла, хитаючи сідницями з боку в бік. Але зараз, відчуваючи його руку своєю, я просто не можу злитися. Поки Кіра возилася з моїми речами, мене поцілували вдруге, довше і ніжніше, від чого мої ноги підкосилися, а серце забилося часто-часто. Отямившись, я побачила перекошену фізіономію Кіри.

Коли я була вдягнена і перевіряла речі в сумочці, Віт мило і поблажливо посміхнувся барменці, як уміє тільки він, і сказав:

- Передайте кому там треба, що Олена тут більше не працює. І... Заздрість - погане почуття, люба, - усміхнувся він, проте з тону його голосу мені стало зрозуміло, що йому лише весело, навіть не цікаво, дивитися на червону від злості Кіру.

Вибігши на вулицю, я засміялася, щойно зачинилися двері. Віталік намагався стримати сміх, але іноді в нього не виходило, і його пробирало на "хі-хі".

- Дякую, - уже заспокоївшись у машині, усміхнулася я.

- Будь ласка, красуне, - він знизав плечима. - Куди їдемо?

Я тільки зараз роздивилася його. У стильному діловому костюмі з краваткою я його ще не бачила, а чоловіче чорне пальто сиділо на ньому просто чудово. Волосся скуйовджене, приємне тепло в очах. Як же добре розуміти, що це ти в усьому винна...

- Олен, куди ми їдемо? - повторив чоловік, усміхнувшись.

- Ем, мені все одно. Якщо ти голодний, то давай десь повечеряємо... - запропонувала я, розуміючи, що хочу ще провести так багато вечорів. З ним.

- Голодний, можу і тебе з'їсти, але давай поки що зупинимося на людській їжі, - пожартував хлопець, а його "поки що" змусило мене прикласти руки до обличчя, щоб воно не згоріло.

Зупинивши машину біля ресторану, чоловік допоміг мені вийти, і ми швидко опинилися в теплому приміщенні.

Людей було небагато, обстановка не являла собою нічого особливого, все в червоно-чорних тонах, біля широких і довгих вікон - дивани та столи на чотирьох осіб, червоні штори та безліч рослин різних видів у горщиках були доповненням і ніяк не вибивалися з інтер'єру.

Помітивши, що я розгубилась у незнайомому місці, чоловік повів мене за руку до столика біля вікна, посадив на диван і сів навпроти, скинувши пальто з плечей і повісивши його поруч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍