Гесіод - Походження богів. Роботи і дні. Щит Геракла

— безсмертного; нині ж — обоє вони невмирущі.

Славну Геракла міць — на світ породила Алкмена

Після обіймів палких із Зевсом, що хмари збирає.

Славний кульгавець Гефесг із-поміж Харит наймолодшу

Взяв за дружину собі — квітучої вроди Аглаю.

Злотоволосий бог Діоніс — обрав Аріадну

Ясноволосу, Мíноса доньку, вроду квітучу, —

Зевс їй безсмертя подарував і молодість вічну.

/950/ Гебу — Алкмени син, міць Геракла, обрав струнконогу

Після преславних звитяг — своїх трудів стогінливих,

Зевса великого доньку і Гери у злотих сандалях, —

І на Олімпі, що снігом укритий, живе тепер з нею,

Щасний, бо серед богів на діла великі спромігся, —

От і живе без турбот і без старості дні нескінченні.

Гелію, Сонцю невтомному, Океаніда славетна,

Донька Персея, Кірку і владаря зродила, Еета,

А волóдар Еет, син промінного Гелія, Сонця,

З волі богів — дочку кругойдучого Океана

/960/ Прекраснолицю Ідíю узяв собі за дружину.

Ця — дочку народила йому, струнконогу Медею,

Бо ж і вона піддалася жазі — золотій Афродіті.

Нині вам радості зичу[94] — усім, хто живе на Олімпі,

І островам, суходолам, й солоному морю між ними.

Нині вславляйте, солодкомовні Музи з Олімпу,

Доньки Зевса-егідодержця рід весь богинь тих,

Що з умирущими пристрасть свою поділивши мужами,

Богоподібних дітей, невмируще зродили потомство.

Плутоса[95] славна поміж богинь народила Деметра,

/970/ Що у любовній жазі із Ясоном зійшовшись на ложі

На перелозі, зоранім тричі, де Крит урожайний, —

Доброго бога, який суходолами й морем широким

Бродить; кого б не зустрів, хто б до рук йому не потрапив, —

Робить багатим того — примножує добра всілякі.

А золотої донька Афродіти[96], Гармонія ніжна,

Кадмові милу Іно, і Семелу й Агаву зродила,

І Автоною, яку Арістей взяв буйноволосий,

І Полідору — у Фівах, стіною оточених гарно.

А Океана дочка — Хрисаорові, сильному духом,

/980/ З ним поєднавшись із волі богині, що золотом сяє,

Калліроя, на світ привела моцаря Геріона[97] —

Сила Геракла вклала й його, найдужчого з люду,

Через повільні корови, ген-ген в острівній Ерітії.

Еос Тіфонові володаря ефіопів зродила[98] —

Мемнона міднооружного, й владного Ематіона.

А красуневі Кефалу — вона Фаетона зродила,

Світлого, дужого, до Олімпійців подібного мужа.

Він, ще веселе хлоп’я, був у цвіті дитинного віку,

Ніжному цвіті, а вже Афродіта усміхолюбна

/990/ Раптом забрала його у свої хороми священні,

Де — й за сторожа він, нічне божество, у богині.

Доньку ж Еета, волóдаря, Зевсового вихованка,

З волі безсмертних богів син Есона викрав у батька,

По стогінливих трудах багатьох, до яких його змусив

Пелій, пихатий владáр, зухвалець, що зневажає

Волю богів і на будь-який злочин іде без вагання.

Тож, натрудившись, Есона[99] син прибув до Іолку

Бистрим судном[100], а з ним діва промінноока,

Що за жону собі взяв, розквітлу пишно при ньому.

/1000/ Оволодів нею пастир мужів, Ясон, — і Медея

Сина зродила йому. Син Філіри, Хірон[101], його в горах

Виховав. Так і збулось, що Зевс великий намислив.

З дочок Нерея, старця морського, богиня Псамата

Фока на світ привела, з Еаком зійшовшись, з веління

Золотом сяючої Афродіти. Тетіду ж Пелей взяв

Сріблястоногу, й сина вона народила, Ахілла,

Що прориває ряди списоборців, серце левине.

А Кітерея, в чудовім вінку, з Анхісом-героєм,

Після обіймів палких на яристих, лісом порослих

/1010/ Іди верхів’ях славного сина зродила — Енея.

Кірка, Гелія донька, що роджений Гіперіоном,

Із Одіссеєм, що горя зазнав, у любові зійшовшись,

Агрія спершу й Латина[102] зродила, завзятих і славних,

І Телегона — жагу їй влила золота Афродіта.

Ген, де далекі святі острови ті обидва владають

Людом тирренським[103] усім, що славу має велику.

Ще й Каліпсо, між богинь — богиня, із Одіссеєм

Двох — Навсітоя і Навсіноя — в любові зродила.

Ось ті, що смертних мужів прийняли на ложе і з ними,

/1020/ Хоч і безсмертні, богоподібне зродили потомство.

Нині ж мені рід жінок оспівайте, солодкоголосі

Музи з Олімпу, доньки Кроніда-егідодержця[104].

Роботи і дні

Музи з Піерії[105], що своїм співом даруєте славу, —

Зевса, батька свого, завітавши сюди, оспівайте;

Це ж бо з волі його[106] — умирущих навідує слава,

Як і неслава: то їх уславлюють, то — забувають.

Легко слабкого він покріпить, ослабить — міцного,

Славному легко слави уйме, дрібного — звеличить,

Легко зухвальця пригне, похилому плечі розправить —

Зевс, що у небі гримить і живе у вишніх палатах.

Слухай і приглядайсь, і суди, що почуєш, по правді,

/10/ Чисту-бо правду, Персе, тобі я казати намислив.

Не одного лиш, а двох є родів Еріди[107] на світі.

Хто із умом — одну з тих богинь похвалить, напевно,

Другу — зневажить, стоять-бо вони на різних засадах:

Війни живить одна, до сварні заохочує, підла,

Отже, любити її й не помислить жодна людина —

З волі богів шанують хіба що ту злобну Еріду.

Другу, старшу, — Ніч породила, окутана в темінь,

І помістив її вишній Кронід, що етер посідає,