Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

Розділ 48

115

З похорону матері минуло два дні, а Влад із Лєрою все ще не могли оговтатися. Порожнеча та суміш суперечливих почуттів нависли над ними, мов туман. Раніше їм було важко перебувати тут, згадуючи, скільки болю довелося пережити, а зараз вони раптом відчули себе так спокійно й затишно, що в гуртожиток не хотілося повертатися. До того ж мертвою мама в цьому місці не була, тільки живою, якою вони її запам'ятали.

У моменти, коли слід було сказати щось хороше про найближчу людину, чомусь на думку спадали лише гулянки, побиття і її ненависний погляд, яким вона говорила, що ненавидить своїх дітей. Більшу частину свого життя мати тільки й робила, що пиячила. В неї не було нічого, що змусило б псувати собі життя, враховуючи, що пити вона почала з молодості. Адже молодь якщо захоплювалася алкоголем, то рідко підсаджувалася на нього так, як це було в їхньої матері. Вона мала чудову родину, освіту, але варто було зв'язатися з поганою компанією - і все полетіло під три чорти.

Лєру більше дивувало те, як вони змогли вижити в цих умовах. Вона ніколи б не подумала, що їхнє життя так сильно зміниться. Переставши залежати від матері й від цього будинку, у них з’явилася якась стабільність і обидва могли назвати себе досить-таки щасливими людьми. Все йшло так, як має бути.

Покінчивши з похороном, брат із сестрою повернулися додому і почали прибирати. Вони вигребли весь непотріб, що зібрався з моменту їхнього останнього прибирання, і викинули. Провітрили кімнати, вимили й вичистили кухню, яка зазвичай страждала найбільше.

Коли це місце стало схожим на щось людське, вони нарешті вирішили відпочити. Зайшли до своєї кімнати та розвалилися на старих, але таких зручних ліжках. Усі ці дні вони намагалися якось відволіктися: прибиранням, позбавленням від непотрібних спогадів, та чим завгодно, але варто було припинити - як неприємні думки продовжили переслідувати їх.

Лєра першою порушила мовчання.

- Не можу звикнути, що її більше немає.

- Її ніколи в нас не було, - сказав Влад, намагаючись переконати в цьому самого себе. - Для нас нічого не змінилося, бо ми до неї не звикали ніколи. Тому й втрачати нам, по суті, нічого.

Він мав рацію. Десь у глибині душі Лєра теж страждала, але не демонструвала цього, поки приятелі матері заливалися сльозами, проклинаючи все на світі. Лише в першу хвилину після цієї новини Лєра не стрималася, але варто було згадати, скільки проблем приносила мама з її компаніями, і почуття вимикалися.

Чомусь згадувалася смерть бабусі, яку Лєра насилу винесла. Тоді вона була в дев'ятому класі та навіть не підозрювала про хворобу, що була в бабусі. Вона померла миттєво, без страждань - просто не прокинулася.

Лєра ридала тижнями й не могла заспокоїтися, адже бабуся була їй найближчою людиною, звісно, одразу після Влада. Її смерть завдала справжнього удару, чого не скажеш про матір. І справді, для них нічого не зміниться. Одного разу вона просто перестане згадувати цю жінку.

- Це так тупо, - розмірковував Влад. - У нас є своя хата, але ми живемо в гуртожитку.

Лєра розуміла, до чого він хилить, і підтримувала цю ідею. Але чи так усе це просто? Чи зможе вона перебувати тут після стількох спогадів?

- Хочеш повернутися сюди?

- А ти? - Влад повернув до неї голову.

- Так. Неспокійно мені в гуртожитку, особливо в останні півроку.

- Хоча вони нас і тут знайшли, від месника не втечеш.

Лєру немов струмом ударило від цих слів. Вона згадала, як маму намагалися отруїти, як їй погрожували розправою, якщо вона знову почне бухати, і вона почала.

- Мама померла через випивку? Серце не витримало? Так?

- Ну так.

- Може, в мене просто параноя, але раптом це помста? Маму вже один раз намагалися вбити, що їм варто спробувати знову? Мирослава ненавиділа мене, хотіла відібрати близьку людину, погрожувала всім вам, особливо Колі. Може, вона на цьому не зупинилася?

Влад скинув ноги з ліжка і присів.

- Чорт... можливо й таке. Тільки ми не зможемо це перевірити. Ці сині ні чорта не згадають.

- Раптом Мирон щось знає?

- Але не скаже. Він завжди покриватиме найкращу подругу.

- Судячи з останньої розмови, він не дуже намагався її покривати.

- Я все дізнаюся, - погодився Влад і знову приліг.

У такій рідній кімнаті вони мимоволі занурювалися в дитинство, коли їм років вісім, і вони так само сплять на цих ліжках. А поки мама пропивала чергові грошові виплати, бабуся принесла свою фірмову шарлотку і почала поратися на кухні. А ці двоє, при думках про пиріг, ледь слиною не давилися.

- Мамо, мене Лєрка ображає! - пропищав Влад. - Вона мені фломастером на лобі намалювала блискавку і стверджує, що я Гаррі.

Лєра посміхнулася і продовжила:

- Мамо, а мене Владик знову уві сні хотів подушкою задушити!

- Лєрка мій пістолет на сережки Альонки обміняла!

- А мені Владик ножицями сукню порізав.

- Зате у мене найкрасивіша сестра.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍