Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

- А в мене найсміливіший брат.

Вони засміялися і зустрілися очима.

- Люблю тебе, сестро.

- І я тебе, братику.

116

Цей робочий день для Влада почався по-іншому, бо замість Діми він побачив свого сусіда Костю. В синій формі, натягнувши кепку на очі, він ходив туди-сюди, чекаючи початку робочого дня. Навіть прийшов на півгодини раніше, щоб точно не запізнитися.

Несподівано для самого себе, Влад усміхнувся. Після траурних днів побачити знайоме обличчя було на диво приємно, і його більше не дратувала присутність сусіда. Навпаки, він відчув, що ця буденна зустріч приносить йому певний спокій.

- Кого я бачу, - вигукнув Влад і потиснув йому руку. - Тобі так личить ця форма.

- Ха-ха, - Костя спробував висловити невдоволення, але засміявся. - Який несправедливий цей світ, якщо тепер я сам буду перевіряти молодь на наявність забороненого, - він махнув рукою. - А ти як? Я вже чув, що у вас...

- Усе нормально, - різко видав Влад. - Правда. Не будемо про це. Давай я навчу тебе по-тихому випивати, поки начальство не бачить. Коротше, дивись: стоїмо ми зазвичай тільки тут, але одному можна ненадовго відлучитися, щоб перевірити зал, бар і все що в ньому.

Зміна пролетіла непомітно і напрочуд цікаво. Враховуючи, що сьогодні понеділок, цей заклад виконав швидше функції бару, ніж нічного клубу. В такий день мало людей, охочих потанцювати, тому о першій годині все закінчилося. Тут просто неможливо не любити початок тижня.

Дорогою додому Влад наважився розповісти Кості про свої підозри, але сусід сумнівався.

- Ти думаєш, люди самі не вмирають?

- Тільки так вони й вмирають, - відповів Влад. - Самі.

Костя, спілкуючись із Мироном, уже багато чув про місце знаходження Мирослави та її подальші плани. Нічого цікавого там не було, але кілька світлин він показав. Мирон скинув, а Влад побачив колишню одногрупницю на тлі столичних пам'яток із задоволеною посмішкою, де, здавалося б, не залишилося ніякої ненависті. Хоча так він думав останній рік, поки не дізнався правду.

Потрапивши до гуртожитку, Влад нарешті запитав:

- Як тобі перший день на нормальній роботі?

- Вражає, - Костя вийшов з ліфта. - Я коли охоронця побачив, ледь від страху в штани не наробив, тільки потім згадав, що я й сам охоронець. Звичка.

Влад голосно засміявся, уявляючи таку картину. Він на ходу почав розстібати куртку, мріючи швидше завалитися спати. Проходячи повз кімнату дівчат, двері різко відчинилися, і вийшла Аня. Влад, не встигнувши подумати, несвідомо махнув Кості й заштовхав її назад.

- Привіт, - він узяв її обличчя в руки та поцілував.

Аня не очікувала, що він буде таким щасливим - надто підозріло для людини, яка кілька днів тому втратила матір.

- Ти чого такий задоволений?

- Просто скучив.

Тут вона зовсім розгубилася. Не знала, що він здатен на такі слова.

- Ну, я типу теж... без тебе моє ліжко не здається таким рідним.

- Ти палити йшла? Ходімо.

Дорогою Влад заскочив до себе і, швидко переодягнувшись, приєднався до нічного перекуру. Вони зайшли на кухню, увімкнули світло і підійшли до вікна.

- Ви чого так довго на зв'язок не виходили? - Аня затягнулася цигаркою. - Я почала хвилюватися. Лєра тільки сьогодні відповіла.

- Треба було деякі питання вирішити, але вже все добре.

- А сам як?

Влад відчув роздратування від цього запитання. Останнім часом кожен, хто дізнався про його втрату, намагався висловити співчуття, але жодне з цих слів йому не допомагало. Влад не хотів жалості, навіть якщо вона була щирою.

- Та нормально я, правда, - видавив він. - Нічого не змінилося. Її не було в нашому житті ні тоді, ні зараз. Хоча... У нас із сестрою є своя трикімнатна квартира поруч з універом, але живемо ми в гуртожитку, бо там нам життя не давали. Зараз хата порожня і... ми вирішили переїхати туди.

- А, - видихнула Аня, не знайшовши відповідних слів. За кілька днів їхньої відсутності, вона зовсім здичавіла, а тепер вони збираються зникнути назовсім.

- Хочеш із нами? - запитав він.

- У сенсі?

- Ну, з нами звалити з гуртожитку. Можеш жити зі мною в кімнаті, а можеш - із Лєрою, місця всім вистачить. Колі ми вже запропонували, він не проти.

- Ого... ти серйозно?

- Так.

- Я подумаю.

- Подумаєш? - насупився Влад. - Ти справді зможеш тут одна, без нас? Без мене на твоєму ліжку?

- Це найстрашніше, - із сарказмом промовила вона. Спочатку хотіла справді подумати, але потім тверезо оцінила ситуацію і розчаровано видихнула. - А раптом ми посваримося? Якщо ти дівчину приведеш, куди мені...

Від несподіванки Влад подавився димом, а вона просто не знайшла іншого способу дізнатися, що між ними відбувається.