Світлана Бонд - Ігри в помсту, Світлана Бонд

- Як? - сіпнулася вона.

- Перепила, напевно, - Влад знизав плечима. Не бажав показувати своїх емоцій, хоча їх було через край. Він не міг прийняти й змиритися, не міг зненавидіти цю жінку, щоб вона не робила. Любив маму просто за те, що вона є, а у відповідь отримував тільки презирство і нерозуміння.

Така новина зачепила і Лєру. Здавалося, вона завжди ненавиділа власну матір, а факт, що вони з'явилися через неї, не робив її матір'ю, навіть якщо біологічно так заведено. Останні пару років вона вважала цю жінку загиблою й ніколи думки не допускала, що таке справді може статися. Вона насилу стримала сльозу й почала швидко кліпати, потім піднялася з-за столу.

- Ми там потрібні, - Влад потягнувся за курточкою. - Підемо?

- Так, - кивнула Лєра, намагаючись приховати своє хвилювання.

Вона ринулася до шафи й майже машинально почала збиратися, хоча думками була десь далеко. Життя, здавалось, змінилося в один момент, але їхні серця ще не встигли осягнути цю раптову зміну. 

- Може, ми з вами? - занепокоївся Коля.

- Потрібна допомога? - запитала Аня.

- Ні, вам краще цього не бачити, - грубо відгукнувся Влад. - Ми повернемося до наступного тижня.