Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

УВП визначені у п. 77 ПВР УВП.

8. У частині 5 статті, що коментується, йдеться про ті права засуджених до довічного позбавлення волі, що випливають з їх правового статусу та не вста­новлені у ст. 107 КВК України.

Перелік продуктів харчування і предметів першої потреби, які вправі придбавати засуджені, визначений у додатку 7 до пунктів 29, 37, 38 і 41 ПВР УВП (див. коментар до ст. 108 КВК).

Про гроші, зароблені в колонії, йдеться в коментарі до ст. 120 КВК Украї­ни. При цьому, як зазначено у п. 23 ПВР УВП, засудженим, які з незалежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволя­ється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.

Визначення поняття «мінімальний розмір заробітної плати» дано в ст. 95 КЗпПУ (див. коментар до ст. 120 КВК) та у п. 69 ПВР УВП.

Порядок одержання засудженими короткострокових побачень, посилок, пе­редач і бандеролей визначений у статтях 110 та 112 КВК України, а особливості реалізації цих прав засудженими — у розділі VІІІ ПВР УВП (пункти 37—42).

Для реалізації права засуджених на щоденні прогулянки у виправних ко­лоніях обладнуються дворики для прогулянки цих осіб (п. 8 ПВР УВП). Про­гулянки засуджених до позбавлення волі здійснюються по-камерно (ПКТ чи окрема камера), згідно із затвердженим начальником колонії графіком відпо­відно до розпорядку дня — у часи від підйому до відбою.

Обчислення строків надання побачень, встановлених у ч. 5 статті, що комен­тується, та їх облік здійснюються за правилами, визначеними у пунктах 50—51 ПВР УВП.

9. Про зміст термінів «сумлінна поведінка» і «сумлінне ставлення до пра­ці» див. коментар до ст. 130 КВК України.

10. Вжитий у ч. 6 статті, що коментується, термін «може» означає, що це право, а не обов’язок адміністрації, яке вона реалізовує виходячи як з особис­тості засудженого, так і від його ставлення до відбування покарання за весь час перебування в місцях ізоляції особи від суспільства та інших обставин (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання»).

11. Сумлінне ставлення до праці й бездоганна поведінка, мова про які йде у ч. 6 статті, що коментується, є формальною підставою застосування заохо­чення до засудженого до довічного позбавлення волі, а відбуття не менше 10 ро­ків цього виду покарання — матеріальною основою. У подальшому саме наяв­ність цих умов дає змогу засудженому реалізувати своє право на помилуван­ня, а також на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (п. 3 ч. 3 ст. 81 КК).

Розділ V ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ. ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ, КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИ
Глава 23 ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання

Підставами звільнення від відбування покарання є:

відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;

закон України про амністію;

акт про помилування;

скасування вироку суду і закриття кримінальної справи;

закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;

умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

хвороба;

інші підстави, передбачені законом.

1. Підстави звільнення від відбування покарання — це те, на чому ґрунту­ється рішення органів і установ виконання покарань про звільнення засудже­ного від подальшого відбування покарання.

У коментованій статті йдеться про один із видів інституту Кримінального кодексу України, що закріплений у розділі ХІІ Загальної частини «Звільнен­ня від покарання та його відбування», а саме: про звільнення від відбування покарання. Цей вид звільнення слід відрізняти від іншого виду звільнення від покарання (частини 2, 4 та 5 ст. 74 КК), або від звільнення від відбування по­карання з випробуванням (статті 75, 79 КК).

Разом із тим, перелік підстав звільнення засуджених від відбування пока­рання не є вичерпним. Зокрема, у ч. 2 ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленому законом. У розділі ІІ При­кінцевих і Перехідних положень КК України визначені випадки звільнення від відбування покарання осіб, засуджених за вчинення злочинів, які у резуль­таті прийняття Кримінального кодексу 2001 р. були декриміналізовані (від лат. de — скасування, припинення, criminalis — злочинний — визнання законо­давцем раніше злочинного діяння незлочинним).

2. Поняття терміна «вирок суду» дано у п. 12 ч. 1 ст. 32 та статтях 327, 333—335 КПК України (див. коментар до ст. 4 КВК) — це рішення суду пер­шої інстанції про винність або невинність особи.

3. Амністія (від грец. amnestia — забуття, прощення) — акт найвищого зако­нодавчого органу держави про повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності й покарання певних категорій осіб, винних у вчиненні злочинів.

В Україні, згідно з Конституцією України (ч. 3 ст. 92), амністія оголошу­ється законом, тобто знаходиться у компетенції Верховної Ради України. Пи­тання щодо амністії регулюється Законом України «Про застосування амніс­тії в Україні». Амністія поширюється на конкретні, але індивідуально не ви­значені категорії осіб, які вчинили злочин або відбувають покарання