Віталій Механік - Картограф, Віталій Механік

— Правду кажеш, на орбіті результат не висидиш, — перебив навігатора Зейн. — Треба пробувати, інакше програємо.

— Конкретну концепцію маємо? — капітан хруснув пальцями. З-під світлих брів на присутніх похмуро дивилися блакитні очі.

— Запустимо спочатку кілька зондів для перевірки, — прокинувся Нільс Горін. — Побачимо, як вони пройдуть атмосферу. Наш перший пробний камінчик. Може, він розбудить спляче утворення.

— Поки що це найкраща ідея з тих, що є в базі даних, — сердито сказав капітан. — А там божевільніші одна за одну, — Барінгер склав руки на грудях. — Пропонують викинути на поверхню андроїдів з вибухівкою та підірвати скелі. Діждатися викиду червоного карлика. Просканувати планету жорстким випромінюванням. Посадити на Фору корабель з дослідниками… Ні, ви скажіть, що я маю робити?!

— Відпустити мене, — наполягав Норд, — після зондів.

— Згоден. Я віддам наказ. Техніки підготують чотири безпілотники. Запустимо за годину. Поки всі вільні.

Норд залишився в навігаторській. Звідси зручно спостерігати за польотом зондів і бачити візуальну оперативну інформацію на бічних панелях.

Від часу повернення в Сонячну систему з дев’ятої зоряної експедиції життя в Норда було насиченим, цікавим, а подекуди екстремальним. Баз Фрімен рекомендував картографа в Зоряну Раду після поразки ізоляціоністів з неоконсерваторами, проте Норд був проти. Не мав чоловік хисту крутитися в бюрократичній машині. Тоді Баз надовго завантажив свого друга різноманітною роботою. Вгору ніколи глянути. Норд не скиглив, бо плідна праця допомагала забути минуле. Пролетіли роки. Біль втрати Тани давно вщух. А потім прибув «Фомальгаут» з рештками екіпажу «Спіки». Повернення зорельота спричинило справжній фурор. Колонія на Оффі міцно стала на ноги, пристосувалася до місцевих умов, а охорона гібридами людей від хижаків вирішила багато проблем з виживанням.

— Зонди пішли! — в навігаторську залетів Нільс Горін. — Віялом, з невеликою затримкою у часі!

Спомини забилися в глибини свідомості. Ними живився Норд Зейн, коли на душі тоскно й мріялося повернутися в минуле та виправити помилки. Питання, чи не наробить чоловік нових, фатальних, дістань він важелі керування часом. Кажуть, сама людина може стати тією машиною, але то заборонене знання, що порушує багато констант існування земної цивілізації. От тільки ніхто не знає, чи живемо в «правильному» світі, чи в зміненому кимось десятки, а то й сотні разів. Ефект метелика одразу приходить на думку, у свідомості виникають образи лихих хрононавтів, котрі заради розваги полювали на динозаврів, тим самим змінюючи майбутнє. І, можливо, одна з версій того майбутнього не мала ні технічного розвитку, ні зорельотів, а люди проклали інший шлях до зірок, мандруючи Всесвітом голографічним складником розуму.

Черепашача швидкість пересування поміж зірок давно турбувала Норда. Він мріяв не про потужні зорельоти, здатні за хвилини ковтати кілопарсеки, а про мандри розумом, коли відділяєшся від тіла й миттєво потрапляєш у будь-яку точку галактики. Судячи з письмових джерел санскриту давні люди це вміли, а потім щось змінилося, і маятник еволюції відхилився в протилежний бік.

Картограф пережив схожі відчуття на борту «Плутона», коли душа покинула тіло й піднялася до Хмари. Вдруге потрапити до фіолетової кулі завадив Баз Фрімен. Втретє Норд не схибить. Все вирішено давно. Про те не здогадуються Баз, капітан і навігатор з картографом.

— Чудово, — відгукнувся Норд ніби з іншого виміру. Фора така ж, як сотню років тому, коли чоловік уперше побачив її з борту «Магеллана», а про себе вирішив, що планета банальна. Як помилявся Норд, зіткнувшись з неймовірною загадкою. Вона дала зрозуміти людям, що життя у Всесвіті яскравіше, багатше, різноманітніше, і воно не завжди білкове. Людина занадто самовпевнена, вважаючи себе вінцем природи. Є інші, не схожі на сапієнсів форми існування. Складніші, химерніші, давніші. І, мабуть, найскладніше буде хоча б спробувати перекинути місток взаєморозуміння. Ось Фора, прямо перед очима, ховає в собі одну з тих форм, але чи захоче Хмара знову прийняти Норда? Все може закінчитися справедливою відмовою спілкуватися з тими, хто завдав шкоди.

— Ти ніби спиш, — Нільс Горін зазирнув у сумні очі Норда. — Поки нормально. Не помічено жодної аномалії. Атмосфера чиста, на поверхні мінус п’ятдесят шість.

— Скоро викид, вода розмерзнеться, — сказав Зейн.

— Підтвердження немає.

— Я відчуваю, — Норд заплющив очі. — Минулого разу прилади теж мовчали. Перед заходом карлика почалося збурення, на Форі потеплішало.

— Як це пособить нашій справі? — Горін слідкував за чотирма цятками, котрі наближалися до сіро-біло-рудого диску планети.

— Побачимо, — Норд уникав говорити про передчуття, бо вони погано вписувалися в технічно-доказову базу даних вимірювань.

— Розрахунковий час входження в атмосферу чотирнадцять хвилин.

— Чому так довго?

— Швидкість мала. Кут входження не дозволяє розігнатися. Кеп хоче бачити зонди з «Кеплера».

В навігаторську підтягнулися Барінгер і Хаурзен. На молодих обличчях надія й острах.

— Навігаторе, дай сюди всі дані, — наказав капітан, щоб візуально зчитувати діаграми режимів.

Хаурзен за кілька секунд впорався, пробігшись пальцями по сенсорній панелі. Прямо посередині рубки з’явилося чотири об’ємних зображення. Параметри у всіх практично однакові, за виключенням траєкторій. Перший зонд наближався до верхніх шарів атмосфери, і до нього були прикуті погляди.