Владислав Валерійович Івченко - Одіссея найкращого сищика республіки

Так ось, Альчеста займалася співом. Чесно скажу, спів її був куди менш божественний, ніж її краса, але люди ладні були її слухати, аби тільки дивитися. Вона виступала тут, на Сардинії, а потім отримала ангажемент на Лазуровому березі. Там познайомилася з одним нафтопромисловцем, який запропонував їй розкішний контракт на виступи в Баку, столиці російських нафтопромислів. Пан Луїджі був проти, але Альчеста сказала, що це її шанс. Вона була самостійна і хотіла зробити кар’єру. Вона тверезо оцінювала свої вокальні здібності, з якими отримати такий контракт — велике щастя. Але перед тим, як їхати, Альчеста прийшла порадитися зі мною. Кілька днів я розповідав їй про Росію, а потім вона попросила дати їй уроки мови. Вона не хотіла їхати в чужу країну, не знаючи мови. У нас лишився місяць, але Альчеста приходила щодня і займалася годинами. Заощаджень у неї майже не було, вона попросила вчити її в борг, і я погодився, бо Альчеста — дуже приємна дівчина. Як би було добре, Іване Карповичу, якби ви її знайшли!

Так-ось, за місяць Альчеста вже досить непогано розмовляла російською і навіть могла заспівати кілька популярних пісень. Звісно, вимова була відчутно іноземна, але все одно це було справжнє диво! За місяць вивчити абсолютно чужу мову! Я був дуже радий, і ми з паном Луїджі разом проводжали її на пароплав. Війна вже почалася, мандрувати стало важко. Альчеста відпливла іспанським пароплавом до Туреччини, там змогла пересісти на фелюгу до Румунії, звідти контрабандисти переправили її до Одеси. Там її чекала яхта нафтопромисловця, прізвище якого було фон Шпеєр (через антинімецькі настрої в Росії він став Шпеєровим). Яхта доставила Альчесту до Новоросійська, звідки дівчина потягом відбула до Баку. Там добре влаштувалася і стала справжньою зіркою сцени. Щотижня надсилала нам із батьком листи, в яких описувала своє нове життя. Здається, добре заробляла, бо на другий місяць вислала мені гроші за уроки, причому в півтора раза більше, ніж ми домовлялися. У листі пояснила, що російська дуже знадобилася. До речі, мені листи вона писала саме російською, і душа моя раділа тому, як із кожним листом її мова поліпшувалася.

Альчеста пропрацювала в Баку рік. Завдяки її грошам дон Луїджі зміг не тільки погасити борги перед банками, але й докупити землі. Все йшло добре. Альчеста написала, що їй пропонують роботу в Петербурзі. Я попередив, що порівняно з Баку клімат Петербурга значно гірший і їй, дитині, вирослій під середземноморським сонцем, буде важко. Але вона відповіла, що інколи гроші можуть компенсувати нестачу сонця. Збиралася пропрацювати у столиці рік, а потім повернутися сюди, на Сардинію. Альчеста була дівчина самостійна і серйозна, я лише благословив її. Вона написала нам листа перед виїздом із Баку і мусила написати по приїзді. Але не написала. Через війну листи доходили з проблемами, тому ми спочатку не хвилювалися, а потім надійшов лист від харківської поліції. Дон Луїджі примчав із ним до мене. А там було написано, що Шпеєров разом із Альчестою були в Харкові у якихось справах, і там на них напали. Нафтопромисловця вбили, а дівчина зникла. Розшуки нічого не дали. Ось так! Ви уявляєте, що відчував батько!

Він збирався їхати в Росію, він не міг залишити доньку. Просив поїхати мене, але з відомих вам причин я не наважився повертатися до нашого буремного Отєчєства. Але я попередив пана Луїджі про деякі особливості російського життя. Луїджі з великими труднощами зміг доїхати до Харкова, а там поліція відмовилася шукати його доньку. Навпаки — йому сказали, що підозрюють Альчесту. Мовляв це вона забрала гроші, які були при нафтопромисловці, він спіймав її на крадіжці, дівчина застрелила його і втекла! Бідного батька ледь грець не взяв (грець не взяв — так же говорять?). Він намагався привернути увагу італійського посланника в Петербурзі, але той сказав, що під час війни Італія не може сваритися з таким важливим союзником, як Росія. Луїджі три місяці там побивався, з нього витягли всі гроші, а потім порадили їхати геть. Він твердить, що поліція щось приховувала, не хотіла шукати Альчесту через якусь особисту зацікавленість. Але яку саме, він не зрозумів.

У цьому доведеться розібратися вам, Іване Карповичу. Я розумію, що злочин краще розслідувати одразу, а не за рік, але вже що є. І не вірте словам поліції про те, що Альчеста могла скоїти злочин. Не могла. Вона — добра дівчина, і думати, що вона може застрелити когось через гроші, — дурне діло. Я дуже радий, що зустрів вас, Іване Карповичу. Я довго думав, як допомогти вам, а потім згадав про історію з Альчестою. Поїхав до її батька і пояснив дону Луїджі, що ви — найкращий сищик імперії, єдина людина, здатна розплутати цю справу. До того ж ви завжди беретеся за злочини, в яких жертвами стали жінки. Я запевнив дона Луїджі, що якщо ви дасте слово, ви дотримаєтеся його. А якщо ви шукатимете, то знайдете Альчесту і допоможете їй повернутися додому. Це було би справжнім щастям для всіх. Прошу вас хоча б спробувати знайти дівчину.

На жаль, у цій справі майже немає зачіпок. Окрім однієї. Начебто на місці злочину знайшли хустинку з вензелем. Він зображений на малюнку, який я доклав до свого листа. Цей вензель бачив дон Луїджі, і я намалював із його слів. Поліція заявляє, що хустинка належала покійному Шпеєрову, але насправді в нього був зовсім інший вензель. Не знаю, чи допоможе чимось цей малюнок, але в умовах, коли зовсім нічого немає, доводиться звертати увагу на кожну дрібницю. І ще: у Харкові розслідуванням займався слідчий Супруненко Григорій Григорович. Він має знати більше.

Ось таке непросте завдання, Іване Карповичу. Наостанок хочу нагадати, що ваша втеча стала можливою лише завдяки дону Луїджі. Він напоїв охоронців вином, зміг викрасти ключі, зробити дублікати, підготувати екіпаж, домовитися з контрабандистами. Він поклав у цей конверт трохи іспанських грошей вам для початку. Він ризикував, і він витратився, але він готовий на все, щоб тільки врятувати свою доньку. У вас теж є донька, ви мусите розуміти його почуття. Отже, допоможіть йому. І втіште мене, бо