Михайло Небрицький - Секрет, Михайло Небрицький

-Розумієте? – почала розповідь постраждала. – Захоплюючись психологією, я знала, що в жодному разі не можна сердити маніяків. Це може спровокувати їх на небезпечні дії. Тому, після того як він викрав мене, я з перших хвилин намагалась бути з ним ввічливою та не дратувати його. Це не допомогло, і він все одно позбавив мене цноти. Після цього я відчула страх, що він мене вб'є, тому, побоюючись за своє життя, я намагалась зробити вигляд, ніби він був для мене цікавою особистістю. Адже цей психологічний тип явно страждає від дефіциту уваги з боку протилежної статі, через те, отримавши її, він побоїться це втратити.

-І ти почала прикидатись, ніби він тобі цікавий? – перепитала поліцейська.

-Спочатку так. Намагалась знайти з ним спільну мову.

-Скільки разів він тебе зґвалтував?

-Ну, якщо казати саме про те, що він зробив проти моєї волі – то двічі чи тричі.

-Продовжуй.

-Потім я все ж здобула його довіру. Його після цього більше приваблювало не моє тіло, а я сама. Ми почали частіше розмовляти. Він готував для мене, та навіть іноді знімав з мене кайдани. Зрештою я зрозуміла, що…

-Зрозуміла, що кохаєш його?

-Розумієте, він не такий поганий, як ви вважаєте. Просто його колись дуже сильно образили, тому він й став таким. Насправді, він дуже чуйний, турботливий та добрий. Просто його добротою свого часу підло скористались, кинувши її йому в обличчя. Адже ніхто не заслуговує на таке ставлення до себе.

-Зрозуміло, – Михайлова сховала щоденник назад до кишені. – Ти знала про інших його жертв?

Альона закивала головою.

Вставши зі стільця та побажавши скорішого одужання, Кіра вийшла до коридору, де, сівши на інший стілець, знову почала масажувати скроні: «В цій історії є хоч хтось, хто не має секретів?» – задалась питанням вона.

Ввечері, після робочого дня, Михайло, як завжди, вечеряв за столом на кухні. Діна, сівши поруч, не кваплячись витерла руки та налила собі чаю. Вона не їла на ніч, але щоденним ритуалом було заварити чай, особливо з липи або різнотрав'я, обов'язково додавши до чашки лимон.

-Як там ваша справа?

-Втомився, – почав виливати дружині душу Михайло. – Сьогодні закінчив ідентифікувати всіх жертв зі щоденників.

-Всі відео передивився? – з часткою огиди запитала дружина, боячись уявити собі їхній зміст.

-Так. Така робота. Далі треба впорядкувати всі матеріали. Потім зв'язатись з родичами та самими жертвами. Повідомити їм, що їхній кривдник знайдений. Хоч і мертвим.

-А якби він був живий, то яке покарання йому б загрожувало?

-Довічне ув'язнення, – різко відповів чоловік, після чого сьорбнув останню ложку борщу.

-Бідні дівчата, – розмішуючи в чашці мед, додала Діна.

-Не всі.

-Тобто?

-Остання його жертва зрештою стала його дружиною.

-Як це? – від здивування дівчина навіть випустила з пальців ложку.

-Стокгольмський синдром.

Діна продовжувала дивитись на чоловіка широко відкритими очима.

-Це коли жертва відчуває співчуття до свого кривдника. Іноді це навіть може перетворитись на кохання.

-Так. Щось про це чула. Отакої. А що там із вбивцею самого ґвалтівника?

-Та нічого нового. Сьогодні затримали. Знову приїхав його адвокат, почав вказувати на те, що ми не маємо доказів про те, що він мав намір вбити Альону Вербицьку, тому знову довелось його звільнити.

Тепер Михайло, поклавши тарілку до раковини, помив руки та почав масажувати плечі дружини. Відчуваючи під долонями її м'язи, він відволікався від думок про роботу, що допомагало йому скоріше заснути. Адже хто знає, коли його може розбудити дзвінок від Кіри або Сергія Івановича?

Але цієї ночі він прокинувся самотужки. Думка, що прийшла до нього уві сні, змусила його миттєво розплющити очі. Те, що збудило його розум, гарячою хвилею пронеслось по тілі, і він ніби прозрів. Адже, як свідчить досвід, під час сну мозок впорядковує отриману за день інформацію, тому й «ранок мудріший за вечір». Але цього разу «мудрість» прийшла до старшого лейтенанта не дочекавшись ранку. На годиннику було 03:00, тому телефонувати комусь було б, як мінімум, нетактовно. Але й спати Михайло більше не міг. Йому кортіло дочекатись світанку й зателефонувати Михайловій, разом з тим помстившись за всі ті ранки, коли вона будила його першою. Та перед цим офіцер, щоб не розбудити дружину, яка спала поруч, дістав ноутбук та пішов з ним до кухні. Йому потрібно було ще дещо перевірити.