Марія Люта - Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта

- Ваша Імператорська Величність, - я була сама чемність, ніби це не мене з котом пару хвилин тому його магією ледь не розчавило в котлету, - можу припустити, що ваш візит пов'язаний з бажанням  отримати анонімну цілительську...

- Мені не потрібна нічия допомога, дівчинко, - грубо перебив мене монарх. Потім знову заговорив неспішним тихим голосом: - Леді Анно, не приховуватиму, що єдина мета мого візиту до вас - особисте знайомство. Мене дуже зацікавила ваша персона, особливо через вашу роль в останніх подіях міждержавного значення та обставин, за яких ви потрапили до мене у країну. Я вивчив ваш психологічний портрет із вашої особистої справи в Королівській академії магії, а п'ять хвилин тому мої люди принесли мені звіт вашого першого дня в нашій Академії. І що ж я спостерігаю? Повну невідповідність. Пристрасть до цілительства - ось, мабуть, все, що поєднує вас із тією дівчинкою з Арати. Але ви справді леді Чаус, ваша родова подібність дуже помітна, та й цей юний очеретяний кіт з'явився недарма - це точно знак.

Ми з Його Величністю одночасно повернули голову до вікна, біля якого влаштувався мій пухнастий знайомий. Тепер він ліниво спостерігав за голубами, демонстративно відвернувши від нас голову, даючи зрозуміти, що товсті птахи цікавлять його набагато більше ніж ми.

Я ж знову відчула себе надзвичайно безглуздо, адже прийняла його за просто особливо великого кота, не впізнала в ньому тварину, на честь якої названо мій рід. А ось імператор не лише впізнав чауса, а й вгледів у цьому якийсь знак.

- Отже, підіб'ємо підсумки, - Багратіон говорив, продовжуючи дивитися на кота. - За перший день у столиці ви, леді Анно, примудрилися започаткувати нову моду серед спудеїв, обзавелися геніальним учителем - це я про містера Боурмана, а також відданою ученицею - це я про містрес Дініеллу Загорську, -  імператор зробив наголос на імені роду Дани, а потім витримав паузу, дозволяючи мені усвідомити, що дівчина, виявляється, є частиною імператорського роду. Насолодившись моїм здивуванням, Багратіон продовжив:  - Відновили роботу лікарні, зав'язали дружбу в тіньових колах нашого славного міста, знайшли собі кота, познайомилися з імператором, при цьому розкривши моє інкогніто шляхом використання невідомої магії, чим цілком заслужили на страту... Плідний день, треба сказати. А ще ви використовуєте магію мого сина легко, як дихайте і, припускаю, саме ви відповідаєте за життя принца Фелікса, чи не так?

Я судомно згадала, що Арденс не згадував ім'я батька серед людей, знайомих з таємницею місцеперебування Фелікса. І все-таки брехати імператору, як і ігнорувати пряме його питання, загрожує ще однією смертною карою, так що я вирішила нехитро послати його ... до Арденса:

- З усією повагою, Ваша Імператорська Величність, але справи принца Фелікса - це питання зовнішньої безпеки Загір'я, за яку відповідає ваш син.

- О, містрес Чаус, - Багратіон повернувся до мене і підняв руки, - я не збираюся влаштовувати вам допит. Арденс, керуючись своїми не відомими мені мотивами, не вважав за потрібне посвятити мене в цю таємницю. Але в мене є своя голова, і я можу про все здогадатися  сам. Однак врахуйте, леді, що якщо здогадався я, то й інші на це здатні. Тільки їм припущень буде недостатньо і вони прийдуть за доказами. Що ж, не смію більше обтяжувати ваш вечір своєю присутністю, у вас, мабуть, свої плани. Не здивуюсь, якщо ви і на Відбір ще вирішите заглянути. Побачимося на балу на честь Дня прощання з зимою – він у нас, на відміну від Королівської академії магії в Араті, проходить точно за календарем, – імператор раптом підморгнув мені і, не чекаючи мого реверансу, рішуче відчинив двері.

Я ж заплющила очі, стиснула кулаки і облизала пересохлі губи. Зараз я, можливо, зароблю ще одну смертну кару, тільки цього разу цілком реальну. Однак, може я ще могла б мовчки відпустити імператора Загір'я, але ж він був ще й батьком Арденса,  тому я не втримала язика за зубами.

- Не побачимося, - прошепотіла тихо, але достатньо, щоб Багратіон почув.

- Що ти сказала? – дракон затримався у дверях.

Я сковтнула і мовила чітко:

- Не побачимося, Ваша Імператорська Величність.

- І чому ж? - імператор плавно розвернувся до мене.

- Бо до Бала прощання з зимою більше як місяць, - сказала, дивлячись на кінчики чобіт монарха.

- І? - Багратіон нетерпляче підняв брову, роздратований тим, що з мене доводиться витягувати кожне слово.

Тоді я нарешті набралася сміливості і глянула йому в очі:

- А вам залишилося жити тижнів зо три.

Я завмерла, чекаючи справжнього гнівного шторму, але Багратіон лише дивився на мене уважно, оцінюючи і щось  напружено обмірковуючи.

- Прекрасно! - нарешті видав він і щасливо усміхнувся.

Та щоб його! Це всі чоловіки такі чи тільки з цієї сім'ї – кістками ляжуть, до смерті себе зведуть, а допомоги не попросять!?

- Тобто ви знаєте, що замість сніданку, обіду та вечері поглинаєте якусь отруту, що вашої печінки незабаром не вистачить навіть на фуа-гра для гнома, але це вас анітрохи не бентежить!? Чи у вас в палаці немає тямущих цілителів!? - І тут мене осяяло. - Ви їм не довіряєте, не знаєте, кому можна вірити, у цьому річ? Чому ж ви не звернулися до інших лікарів?

- Це злякає отруйника.

- Але ж повинні бути надійні! Містер Боурман точно...

- Ні, дівчинко! Ти тут лише день, - знову скипів імператор, погладжуючи своє підборіддя. Ідеально виголене підборіддя, без сліду навіть коренів волосся... - Так що не смій...

- Містер Боурман спалив вам колись бороду, і тому ви відмовляєтеся від допомоги кращого цілителя вашої країни!? - я ледве втрималася, щоб не обізвати імператора злопам'ятним хлопчиськом.

- Тепер це й не потрібно, - Багратіон знову був втіленням спокою. - У мене є план. І здійснити його допоможеш ти.