Олег Говда - Воїн-5. Місто мертвих, Олег Говда

Пам'ятаючи апетит Хазяїна, я співчутливо покивав. Хоча… Не так уже й складно нагодувати троля. Йому ж все одно що жерти, аби побільше.

— Та це б півбіди,— відповів моїм думкам староста. — Десяток голівок капусти та пару короваїв уже якось знайшлися б. Але йому дуже вже молоко сподобалося. І якось дізнавшись, що його корови дають, він уже кілька разів намагався сам його з них видобути.

Уявивши собі троля з дійником, я не стримався від сміху.

— Звучить смішно, — кивнув похмуро Титич. — А насправді суцільна біда і збиток. Він уже трьох корів розчавив, намагаючись вичавити з них коров'ячий сік. І не вгамовується… Нещодавно ледве встигли піднести йому їжу раніше, ніж він корову спіймав. Тепер, як стадо на випас, так підпаскам мішок капусти та хліба тягнути доводиться.

— Зрозуміло… — повернувся я до вареників. — Не журись, Титичу. Це діло легко залагодити. Заберу його із собою…

— Знову йдеш? — сплеснула в долоні Листиця. — Щойно поріг переступив, і дня не побув?

— Не сьогодні… Сьогодні відпочиваємо, — заспокоїв я господиню. — Завтра вранці підемо. А троль тут?

— Поки не було, але за часом — невдовзі має з'явитися. Чотири дні не було його, отже, не сьогодні, то завтра можна чекати.

— Добре. Як з'явиться — дай знати. Відведу від вас напасть.

— Може, лазню затопити, Владе Твердиличу? — чомусь зашарілася Листиця.

— І правда, — підтримав її староста. — Гостей твоїх, — кивнув на Тіма й Тінь, — я заберу до себе. Знайдемо про що поговорити. А ти попар кісточки, відіспися… А як троль заявиться — от тоді і покличу.

— Добре… У лазню, так у лазню…

Староста виліз із-за столу.

— Ну що, гості дорогі? Дякую цьому будинку — підемо до іншого? Про вареники не тербуйтеся. Моя господиня теж щось смачненьке приготує. Голодними не залишитеся.

— Ну що ж… Чому б і ні? — Тінь штовхнув Тіма в бік ліктем і підвівся. — Дякую за запрошення… у боргу не залишимось. Це з Влада зайвого слова не витягнеш, а ми з Тімом поговорити любимо. Тож за частування розплатимося. Так?

Маг задумливо глянув на нього, потім на мене з Листицею і кивнув.

— Так… поговорити любимо… Ходімо…

Дочекавшись, як ця трійця вийде за двері, Листиця кинулася до мене з обіймами та поцілунками.

— Де ж ти пропадав, Владе? — схлипнула. — Я вже всі очі вигляділа? І думати не знала що… Пішов і як у воду канув?

— Ну, ну… буде… чого ти? Повернувся ж… живий, здоровий… навіщо плакати?

— Це від радості… від щастя… не звертай уваги… у нас — баб, очі завжди на мокрому місці… Ой, та ти їж, їж… що ж я…

На жаль, моєму бажанню притиснути дівчину міцніше та посадити на коліна, не судилося збутися... Тільки-но обняв за стан і потяг до себе, як двері в хату знову відчинилися, впускаючи всередину старосту.

— Накликали біду, Владе Твердиличу… Вибачай… — уривчасто промовив, захекавшись. — Підпасок прибіг. Троль знову об'явився.

— Нічого страшного… Листице, ти готуй лазню. Я найпізніше через годину повернуся, тоді й побалакаємо. Добре?

— Як скажеш… — Листиця обпекла поглядом старосту, та й годі. Розуміла, що той не за своїм бажанням прийшов. — І лазню затоплю, і ще вареників наліплю…

Далеко йти не довелося. Тільки на подвір'я вийшов, як троль показався на краю села. Побачив мене і аж підстрибнув:

— Той, Хто дарує Ім'я! Ти?

— Я, друже. Я… А тебе яким вітром занесло?

— Вітром ні… — гаркнув здоровань. — Шукав тебе… Їжі нема… Каміння кидати не треба… Нудно…

Ух ти. Навіть приємно.

— Радий тебе бачити.

— Я теж… — троль підхопив важкий камінь, що лежав біля дороги. — Ось… Куди кидати?

— Туди… — тицьнув я пальцем у бік річки. Єдине місце, де він хоча б нікого не приб'є.

— Бульк! — камінь упав у воду, здіймаючи фонтан бризок.

— Добре? — поцікавився троль, шукаючи поглядом, щоб ще кинути.

— Чудово! Хазяїн справжній силач. Тільки сьогодні більше не треба. Завтра підемо туди, де треба буде кидати. І буде весело. А сьогодні їж і спи. Вранці розбуджу.

— Так? — почухав потилицю троль. — Тоді я пішли до стада. Будемо сік із корів вичавлювати. Я пробував — не зміг. Той, Хто дає Ім'я навчить?

— Сік тобі самі люди принесуть. Ти відпочивай. Завтра мені буде потрібна вся твоя сила.

Селяни, які вже вивчили звички троля, тим часом притягли йому пару мішків з якоюсь їжею і велике відро молока.

— Добре… — троль слухняно сів прямо там, де стояв і витяг з мішка капустяну голову. — Відпочиваю… Чекаю… Завтра буде весело…