Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

- Звісно! - з радістю погоджуюсь і ми виходимо на імпровізований танцмайданчик, де танцюють ще декілька пар. Руки Макса обвивають мою талію, а мені доводиться обхопити його шию. Ми рухаємось повільно, й багато зацікавлених поглядів спрямовані зараз на нас.

- Ти спеціально привертаєш до нас увагу? - запитую, розглядаючи його обличчя. Ми так близько зараз, що я можу добре бачити, наскільки гарні у нього очі й наскільки довгі вії. Як чоловік може таким гарним народитися? Це несправедливо! 

- Звісно, - відповідає Макс, своєю чергою, розглядаючи мене.  - Хочу, щоб ні в кого не залишилося причин сумніватися у щирості наших почуттів. Ти проти?

- Та ні, - тихо відповідаю. - У тебе чудово виходить. 

- У нас чудово виходить, Юле, - уста Макса розтягуються в усмішці, а я чомусь залипаю на цьому моменті. Здається, це шампанське починає діяти, адже у тверезому стані на такі дрібниці  уваги не звертала. 

Несподівано музика зупиняється, і ми одночасно переводимо погляди на імпровізовану сцену, де знаходяться музиканти і… мій батько. Він бере у руки мікрофон, отже, зараз буде найвеселіша частина вечора. Коршун випускає мене з обіймів, але перехоплює руку та переплітає наші пальці. 

- Доброго вечора всім! - розноситься голос батька залом. - В першу чергу хочу подякувати усім гостям за те, що прийшли сьогодні й розділили зі мною цей щасливий день. Також хочу зробити невелике оголошення. Моя донька Юля днями одружилася з Максимом Коршуном. Давайте усі разом привітаємо щасливу пару!

Навколо лунають оплески, наче всі ці люди навколо дійсно щасливі за нас. Доводиться широко усміхатися і вдавати безмежне щастя, коли Макс вирішує зробити все по-своєму. Він притягує мене до себе на очах у гостей і цілує. Не довго, лише торкається своїми устами моїх і відпускає. У мене голова йде обертом, і я не можу зрозуміти, чому така реакція. Здається, пити мені більше не треба, а то щось власні відчуття підводять. 

Ми проводимо на цьому святі ще хвилин двадцять. Приймаємо привітання й усміхаємося. У мене починають боліти вилиці та голова, тому прошу Макса закруглятися і їхати звідси. Сухо прощаюся з батьком і ловлю на собі ненависний погляд Єви. Все, як і завжди. 

Вже біля виходу Макса кличе до себе ще один відомий бізнесмен і той підходить до нього для розмови. Я ж не хочу бути свідком усіх цих юридичних питань, з якими постійно звертаються до Коршуна, й сама покидаю будинок. 

На вулиці прохолодно, але охолонути мені не завадить. Здається, цей вечір можна вважати вдалим, залишилося тільки пережити знайомство з дядьком Макса. Цікаво, чому він не знайомить мене з батьками? Вони не спілкуються?

Не встигаю дійти до автомобіля, коли несподівано на подвір'ї з'являється Вадим, п'яний як чіп. Його сорочка застібнута неправильно, піджак пом'ятий і брудний, волосся розкуйовджене, а в руках недопита пляшка віскі. 

- Який сюрприз! Юлечка! - хлопець мене помічає і широко усміхається. Робить ще ковток віскі й кидає порожню пляшку в кущі. - А де Коршуна загубила? Невже кинув тебе? Як шкода… 

- Не говори дурниць, - Вадим ніколи мені не подобався, але зараз він перевершив самого себе. - Краще піди проспись. П'яний як чіп! 

- Ти розбила мені серце, Юлька! Яким я можу бути, га?! - Вадим кричить голосно, і я розумію, що скоро тут з'являться гості, котрі будуть не проти подивитися безкоштовну виставу. - Чому Коршун? Він же мудак!

- Сам ти мудак! - не можу втриматись від "компліменту". І зовсім я не захищаю Макса! - І ідіот!

Намагаюся його пройти, але здається, що здаватись Вадим не збирається. Несподівано він хапає мене за руку й тягне на себе. Такої підстави я не чекала, тому й не змогла зупинити все це. 

Я полетіла просто на нього, і ми разом гепнулись на асфальт. Втішило те, що я була зверху й приземлення виявилось доволі м'яким. Хіба що долонею проїхалась по асфальту. А от Вадим добряче приклався головою. 

- Що тут відбувається? - чую над головою злий голос Макса і навіть думати не хочу, як все це виглядає збоку. - Юля?! 

- Ми вирішили позасмагати, хіба не бачиш? - гиркаю роздратовано. Хочеться прибити клятого Вадима і нарешті поїхати додому. Та коли згадую, що тепер мій дім - це квартира Коршуна, хочеться вбити не лише Тарасова. Здається, алкоголь з крові випарувався і повернувся мій звичний стан. - Так і будеш стояти? Допоможи мені піднятись!