Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

його батьки в навчення книг, і з поміччю Божою невдовзі навчився омиритської вправності, здобув навичок у майстерному добромовленні, збагнув філософську премудрість і астрономію добре пізнав. Коли ж сповнилося йому двадцять і чотири роки і вже блаженна його мати померла, захотів батько його одружити. Знайшов дівчину вельми гарну, на ймення Єпистима, заручив її синові своєму Галактіону як наречену. І відклали шлюб на інший час, а блаженний Галактіон ходив до нареченої своєї на відвідини, але не давав їй звичного цілування, оскільки нехрещена була. Печалилася щодо того Єпистима, тож батько її, бачачи скорботну й дізнавшись про причину печалі, каже до Галактіона: "Чому, хлопче, не даєш звичайного цілування дочці моїй, а своїй нареченій?" Коли не любиш її, то навіщо ти й заручивсь із нею?" Галактіон же нічого не відповідав йому, пішов до дівчини і каже їй на самоті: "Дівчино Єпистимо, чи знаєш, чому не даю тобі цілування?" Вона ж відказує: "Не знаю, пане мій, і печалюся щодо цього вельми". Галактіон же рече: "Оскільки не є ти християнка, а осквернена нечестивою вірою, через це не хочу доєднуватися до твого нечестя, щоб не опечалити Духа Божого. Але коли хочеш мати любов мою, відкинся ідолів та віруй Богові, Якому я вірую, та й прийми святе хрещення — тоді дам тобі цілування і полюблю, як себе, і наречу тебе дружиною собі, і в нероздільній любові до кінця пробудемо". Єпистима ж мовить: "Що велиш, пане мій, те учиню, вірю Богові твоєму і хочу хреститися". Він же каже: "Добре, дівчино мудра, тепер тебе по-справжньому любити починаю, але поки немає, хто б хрестив тебе, бо через люте на християн гоніння гине благочестя: пресвітери та клирики одні вибиті, інші в пустелю втекли. Через це потреба є, щоб я сам тебе хрестив. Візьми-бо білі одежі й піди до ріки Кифос ніби купатися; вийду і я з дому свого ніби в поле прогулятися, і там знайду тебе та й охрещу". І сталося так: вийшла Єпистима до річки, вийшов і Галактіон, і в Кифосі охрестив наречену свою в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа і навчив її молитися Богові — тоді розійшлися, ніхто не довідався таємниці тієї.

У той час блаженний Галактіон навернув до своєї віри одного із рабів тестя свого і хрестив його, як і наречену свою, ім'я ж тому рабові було Євтоломій, котрий пізніше став чорноризцем і написав це житіє. Єпистима ж після хрещення була в домі своєму, вправляючись у богомисленні та в молитвах, таємно їх чинячи і притаюючи віру свою перед батьком.

Коли після восьми днів прийшов до неї Галактіон, сказала йому: "Дивну річ хочу тобі повідати, пане мій! Відколи прийняла святе хрещення, бачу уві сні вельми гарні палати і в них три лики, які співають: один лик чорноризців, другий лик — дів красних, третій лик — людей добровидих, крилатих та вогняних, і від того дивного видіння і від солодкого їхнього співу вельми веселилося моє серце". Галактіон же розмислив бачене й почав тлумачити їй так: чорноризці — це ті, що багатство своє покинули, і жінок, і друзів та й пішли за Христом в убогості, в чистоті, в терпінні, тісний та скорботний шлях проходячи. Діви красні — це ті, що також покинули заручених своїх, і батьків, і всіляку світу цього солодощ, і прикраси на одежі, і маєтки, і всіляку марноту та й пішли за Христом. Крилаті ж мужі — це ангели Божі, з ними-бо радуються, співають на небесах і славлять Бога піснями. Єпистима ж рече: "О коли б дав нам Бог із ними співати в лику!" Галактіон відказав: "Коли збережемо дівство наше непорочне і відкинемося від світу, як і ті, то сподобить нас Господь Бог частки тих, котрі догодили Йому". Єпистима ж мовить: "Коли благословиш, пане мій, готова я берегти дівство своє, але з тобою розлучатися не хочу: коли розлучимося, то як зможемо один з одним завжди радіти?" Рече їй Галактіон: "Дай мені в час цей слово, що збережеш дівство своє і підеш зі мною в іночий образ. Я ж бо не розлучуся з тобою ні в цьому, ні в майбутньому віці". Вона ж пообіцяла, кажучи: "Як вірую в Господа нашого Ісуса Христа, так обіцяюсь тобі все, що звелиш, учинити, і піду з тобою, куди й коли підеш". Галактіон мовить: "Подякуймо Богові нашому, що милостиво доглянув нас і прихилив вухо своє до нас, Він нехай утвердить і збереже згоду нашу до кінця". Тоді сказав до святої Єпистими: "Ось я йду у дім свій і приготуюсь у дорогу, так і ти вчини і роздай убогим, що маєш, роздам і я все, що маю, і третього дня вийдемо разом із домів наших та й підемо, а може, Бог нас наставить. Візьмемо зі собою й раба Євтоломія, добрий-бо чоловік він, — чорноризцем із нами буде". Так нарадилися святі Галактіон та Єпистима і розійшлися. Потай розділили все, що мали, убогим і, приготувавшись у дорогу, вийшли за погодженням із домів своїх уночі та й пішли купно, взявши зі собою раба Євтоломія.

Ішли десять днів, прийшли до гори, що звалася Пупілон, на ній-бо був монастир, що мав чорноризців числом десять. Віддаля від них стояв монастир жіночий, котрий мав чотири пістниці, вельми постарілі, у них була старшою диякониса одна, чесна і свята життям. І ввійшли Галактіон та Єпистима із Євтоломієм у чоловічий монастир та й поклонилися ігуменові, сказавши йому свою думку, що хочуть іночити з ними. Ігумен же, бачачи в них Боже покликання, прийняв їх і постриг у святий іночий образ. Тоді пані Єпистиму послав до монастиря жіночого — до чотирьох святих пістниць, Га лактіона ж із Євтоломієм залишив у своєму монастирі, повелівши їм усі монастирські послушання проходити за іночим звичаєм. І пробував Галактіон, повинуючись ігуменові та братії і служачи Богові зі всією щирістю. Подвиги його і труди хто почислити може? Ніколи не бачили його бездільним, але чи робив що монастиреві потрібне, чи молився, піст же його був безмірний, часом же і цілий тиждень нічого не їв. Такий цноти та чистоти був оберігач, що в усі літа свого пістництва берігся сторожко, аби не побачити лиця жіночого, і не бачив навіть до часу належного. Не раз йому деякі брати казали: "Брате Галактіоне, піди з нами, щоб побачити святу дияконису, котра дев'яносто літ пробуває в іночому образі, і є вельми на