Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

користь усім послухати слів її про спасіння ' душі, добророзумна-бо, словом та життям велика, хай побачиш ти й сестру свою Єпистиму". Він же не бажав, кажучи: "Досить мені, брати, користі од вас, святі отці, сестри ж моєї бачити не хочу аж доти, доки не надійде час, коли мені Господь побачитися з нею повелить".

Жила й сестра його, блаженна Єпистима, у монастирі своєму при святій дияконисі, як ангел Божий, в подвигах і трудах подібних, і не відставала життям своїм од брата Галактіона, але в усьому йому вподібнювалася — і були обоє як два світильники перед Богом, любов'ю до Нього палаючи; на їхнє життя чеснотливе позирали співіноки, брали користь із того й прославляли Отця Небесного.

Не припинялося у ті літа велике гоніння на християн, і всі принуджені бували приносити жертви ідолам, а хто не бажав приносити їм жертов, тих розшукували на мучення. У той час довідалися деякі із нечестивих ідолопоклонників про іноків, що на тій горі посталися, звістили про них князеві Урсу, і тоді послав князь своїх воїнів схопити всіх чорноризців і привести до нього на судище.

Перед нашестям тих воїнів на монастир свята Єпистима побачила такий сон: уявилося, що стоїть вона в царській палаті вкупі із нареченим своїм та духовним братом блаженним Галактіоном, і якийсь пресвітлий цар вінчає їх вельми гарними вінками. Збудившись від сну, здивувалася баченому, і, коли настав день, послала до ігумена, молячи його, щоб прийшов до неї, бо якесь духовне слово має йому сказати; був звичай не приходити інокиням до чоловічого монастиря, але ігумен, котрий був обом монастирям отцем духовним, той до пістниць приходив, щось у житті їхньому владнуючи та слухаючи сповіді їхні, здійснюючи Божественну Літургію та Божественних таїн причащаючи, відтак знову повертався до свого монастиря. Ігумен же, послання від Єпистими прийнявши, пішов до монастиря святих пістниць, і оповіла Єпистима своє видіння, яке бачила минулої ночі. Ігумен же рече: "Палата — це небесне царство, цар же — це Ісус Христос, Господь і Бог наш, вінці ж знаменують воздаяння за болісті й труди, які ти, дитино моя, і духовний твій брат Галактіон невдовзі приймете. Але спершу маєте багато постраждати і мученицькою померти смертю. Молю ж тебе, дитино моя, не лякайся ані пострашись лютого мучення, не ослабни в болях, знай, що за тимчасові страждання чекає тебе вічне й невимовне добро, що й укупі із братом приймеш із правиці Подвигоположника". Вона ж, трохи просльозившися, сказала: "Хай буде воля Господня, Той, як Сам хоче, нехай здійснить із нами за Своєю благістю!"

Повернувся ігумен у келію свою, відтак напали на чоловічого монастиря воїни, послані від князя, і всі чорноризці, почувши про їхнє нашестя, втекли, один тільки преподобний Галактіон залишився; його ж бо і знайшли в келії, коли читав Божественне Писання, схопили його, а нікого іншого із братії схопити не змогли, бо всі повтікали, в пустелях та горах добре заховавшись. Тоді і святі пістниці зі святою Єпистимою від своїх келій побігли і ховалися, і всі цілі були, сам тільки достохвальний Галактіон схоплений і, як овеча на заколення, був поволочений до князя на судище й мучення. Преподобна ж Єпистима із іншими дівицями ховалася у горах, відтак почула, що улюбленого її нареченого й брата схоплено нечестивими і на мучення поведено, та й сама те з висоти гори побачила, тож припала до ніг святої диякониси, із плачем кажучи: "Молюся тобі, пані моя, пусти мене, щоб пішла я вслід пана свого Галактіона, це ж бо почула, що схопили його воїни й повели до князя на мучення. І не можу я відлучитися від нього, болить-бо моє серце й бажаю померти із ним за Христа, Господа нашого". Диякониса ж мовить: "Ні, дитино Єпистимо, не йди за ним, не віддавай себе до рук нечестивих, аби не впала у сіть ворожу, юна-бо ти є, тож боюся за тебе, щоб якось, застрашившись мук, не відкинулася від Христа, — так загубиш дівство своє, і у ніщо підуть усі іночі подвиги твої, й позбудешся спасіння свого". Свята ж Єпистима каже: "Не можу залишитися жива без пана свого Галактіона; через нього-бо пізнала Христа, Бога мого, істинного Людинолюбця, він мене наставив на шлях спасіння і привів мене до цього іночого образу і до святого із вами співжиття. Його молитви допомагали мені в усіх потребах моїх, він мені наречений, і брат, і учитель, а після Бога отець та оберігач дівства мого. І не потерплю відлучитися від нього ні в цьому віці, ні в майбутньому, але піду й помру разом із ним. Коли він покладе душу свою за істинного Бога, покладу і я, нехай проллється і моя кров із його кров'ю за Творця усіх, і піду з ним, щоб постати перед Царем слави, Якого й уві сні бачила, Котрий і вінчав нас укупі. Пусти-бо мене, мати моя, пусти і молись за мене!" Преподобна диякониса, бачачи її сльози і запалену до Бога та нареченого свого любов, сказала: "Благословенна ти будеш, дочко моя, від Господа, і весь шлях твій буде благословенний, тож хай завершиш страдальче життя своє, як першомучениця Текля. Іди ж бо в блаженну путь, і рука Господня, котра укріплює тебе, буде із тобою!" І так блаженна Єпистима поцілувала духовну матір свою, святу дияконису, і всіх сестер та й подалася швидко вслід за любим своїм братом.

Догнавши воїнів і побачивши святого Галактіона (зв'язаного його вели), закричала йому вслід: "Улюблений мій пане й брате, учителю мій і спасіння мого наставниче, через якого пізнала я Христа, істинного Бога, зачекай мене й не залиш убогої сестри й раби твоєї, візьми мене із собою на мучення, ту, котру вивів ти із зваби ідольської і з усієї марноти світу цього, веди мене до вінця мученичого, як увів ти в подвига іночого; згадай обіцянку свою, якою обіцявся не покидати мене ні в цьому віці, ані в майбутньому!" Воїни повернулися і схопили її, і побачив преподобний Галактіон блаженну Єпистиму, порадів на таке щире її зволення до страждань за Христа Бога і просльозивсь із радості, дякуючи Богові в серці своєму, що дав таке дерзновення сестрі його, і розпалилося серце її полум'ям божественної любові, — тож помолився потай за неї, щоб до кінця укріпити її до подвига страдальчого, аби не застрашилася вона лютого мучення. Зв'язали її воїни із Галактіоном, з ним-бо союзом духовної любові давно була зв'язана, і повели