Вільям Шекспір - Венеціанський купець, Вільям Шекспір

style="">Занадто вже себе я вихваляю,-

Покиньмо цю розмову. Інше щось

Сказати мушу я. Лоренцо, вам

Я доручаю господарство, дім мій

І справи всі... Обітницю дала я

Смиренно жить в молитві й спогляданні

З Неріссою, далеко від людей,

Аж поки не прибуде мій володар...

Від нас близенько монастир стоїть,-

Лише дві милі звідси. Будем ми

Там забуття шукати. Обіцяйте ж

Все виконать, чого я так у вас

Прошу в ім’я прихильності моєї.

Вам необхідно прислужитись.

 

Лоренцо

Я

Радий від серця щирого, синьйоро,

Усі накази виконати ваші.

 

Порція

Челядники мою вже знають волю:

Вони і вам, і Джессіці коритись

Так само будуть, як мені й Бассаньйо.

То прощавайте ж, любі, доки ми

Не стрінемося з вами.

 

Лоренцо

Хай же вас

Не кидають думки веселі!

 

Джессіка

Я

Бажаю вам всіх радощів, синьйоро!

 

Порція

Спасибі вам за добрі побажання!

Бажаю щиро вам обом того ж.

Ну, Джессіко, прощайте!

 

Джессіка й Лоренцо виходять.

 

Балтазаре,

Твою велику відданість і чесність

Я знаю; доведи мені й тепер

Свою прихильність. Лист оцей візьми

Й вези його до Падуї щодуху -

У руки дай кузенові моєму,

Ученому Белларіо; він дасть

Тобі папери і убрання; все те

Хутчій достав на пристань, що від неї

В Венецію рушають кораблі.

Мене застанеш там. Та не барись!

 

Балтазар

Я докладу всіх сил, щоб це зробить,

Не гаючи й хвилини.

(Виходить)

 

Порція

Ну, Неріссо,

Тепер ходім! Я маю щось на думці,

Чого ти ще не знаєш: ми обидві

Побачимо своїх чоловіків

Раніше, ніж про нас вони згадають.

 

Нерісса

А нас вони побачать?

 

Порція

Так, Неріссо!

Проте в такім убранні, під яким

Ввижатиметься їм все те, чого

Бракує нам. Б’юсь об заклад, Неріссо:

Коли ми вберемось у чоловіче,

Спритнішою і кращою я буду

З нас двох: носитиму свого кинджала

І вправно, й легко; буду говорить

Хриплявим голосом, який буває

У хлопчаків, коли пора приходить

Зробитись їм мужчинами. Свій крок

Дрібний зміню я вміло на ходу

Широку чоловічу; і про сварки

Розпочинатиму розмови, наче

Хлопчак-бешкетник; вихвалятись буду

Про те, як найвельможніші красуні

Мого кохання домагались; як

Марніли й гинули з того кохання,

Коли на них я не звертав уваги!

«Що я робити мав? Хіба я винен?

Чи ж з усіма упоратись я міг?

О, жаль мені, що їх занапастив!»

І ще хоч двадцять вигадок подібних

Я наплету, щоб кожен міг поклястись,

Що я дванадцять місяців тому

Утік із школи! Пам’ятаю добре

Я сотні витівок таких хвальків

І використаю усе, що зможу!

 

Нерісса

Підшиємось ми під чоловіків?

 

Порція

Фе! Не мели дурниць! А що було б,

Якби тебе хтось зрозумів двозначно?

Однак пора! Я розкажу усе

В кареті, що чека нас біля брами.

Нам треба поспішать! Мерщій відсіль!

Ми маємо проїхать двадцять миль.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 5

 

 

Там само. Сад.

Входять Ланчелот і Джессіка.

 

Ланчелот

Так, то правда! Бо, бачте, гріхи батьків завжди покутують діти. Через те, повірте, я за вас боюсь! Я завжди відвертий з вами, тим-то й викладаю вам щиро свою думку про цю справу. Отже, не втрачайте бадьорості! Я й справді гадаю, що ви пропаща. А проте ще є невеличка надія на ваш порятунок. Але і ту можна назвати надією-байстрючкою.

 

Джессіка

Яка ж то надія, скажи, будь ласка?

 

Ланчелот

А ось яка! Ви можете, наприклад, мати надію, що ваш батько вам не батько, що ви не дочка єврея.

 

Джессіка

Це таки й справді надія-байстрючка! Коли б воно було так, то на мене впали б гріхи моєї матері!

 

Ланчелот

То правда. І через те я боюся, що погибель чекає на вас і за батька, й за матір. Отже, коли я намагаюсь уникнути Сцілли, вашого батька, я потрапляю до Харібди 47 - вашої матері. Виходить, хоч круть, хоч верть, а ви пропаща.

 

Джессіка

Мене врятує мій чоловік: він зробив мене християнкою.

 

Ланчелот

То правда. Тим гірше для нього! Нас, християн, і так уже досить: саме стільки, щоб можна було одному з одним жити мирно. Кожен зайвий християнин тільки підвищує ціну на свиней. Якщо ми всі гуртом почнемо їсти свинину, то скоро ні за які гроші й шматочка смаженого сала не дістанеш.

 

Джессіка

Я розкажу моєму чоловікові, Ланчелоте, все, що ви мені тут набалакали; та ось він іде.

 

Входить Лоренцо.

 

Лоренцо

Я скоро почну ревнувати до тебе, Ланчелоте, якщо ти будеш заводити мою дружину в різні куточки.

 

Джессіка

Ні, вам нічого боятись за мене, Лоренцо: ми з Ланчелотом не в злагоді живемо. Він каже мені відверто, що на небі немає для мене спасіння, бо я дочка єврея, і вважає, що ви поганий громадянин, бо, навертаючи євреїв до християнської віри, набиваєте, ціни на свинину.

 

Лоренцо

Мені легше виправдатися в цьому перед республікою, ніж тобі за те, що ти надув негритянці пузо, адже та маврітанка зайшла в тяж від тебе, Ланчелоте.

 

Ланчелот

Хіба це злочин? Такий прибуток буде їй нагородою за втрату чесноти. В кожному разі, вона виросла в моїх очах проти того, за що я мав її раніше.

 

Лоренцо

Як, одначе, кожен дурень уміє вправно гратися