Вільям Шекспір - Венеціанський купець, Вільям Шекспір

-

В такій біді?

 

Бассаніо

Найближчий друг! Найкращий

З усіх людей! Готовий завжди всім

Подати допомогу! З тих один,

У кому римська стародавня честь

Ще й досі всім нам так яскраво сяє,

Що рівного в Італії йому

Не знайдеш!

 

Порція

Скільки ж винен він єврею?

 

Бассаніо

Три тисячі дукатів.

 

Порція

Як? Не більше?

Сплатіть йому шість тисяч і порвіть

Оту розписку лиховісну; суму

Подвойте ви, потройте навіть, щоб

Не втратив друг ваш ані волосинки

З Бассаніо вини. Але найперше -

До вівтаря мене ви поведіть

І назовіть дружиною своєю,

А потім до Венеції рушайте,

До друга вашого; ви не повинні

Лежати поруч Порції з журбою

В збентеженій душі. Що ж, я вам дам

Дукатів золотих, щоб борг нікчемний

Хоч двадцять раз покрити. А тоді

Ви друга вірного везіть сюди.

Тим часом я й Нерісса будем вас

Як дві вдови незаймані чекати!

Ходім! Судилось вам у шлюбний день

Покинути свою дружину вірну...

Вітайте ж друзів ваших. Звеселіться!

Так дорого за вас я заплатила,

Що ще міцніше вас я полюбила!

Але стривайте! Спершу прочитайте

Мені листа, що друг вам передав.

 

Бассаніо

(читає)

«Любий Бассаніо! Мої кораблі всі загинули, мої кредитори стають жорстокі, моє становище жахливе, бо всі мої статки я втратив. Мого боргу євреєві я не віддав у строк. І тому, що, сплативши той борг, я не зможу залишитися живий, усі колишні рахунки між тобою і мною закінчено. Якби я зміг побачити тебе ще раз хоч перед смертю! Проте роби, як знаєш. Коли не звелить тобі приїхати сюди твоя приязнь, то нехай не змусить до того і мій лист».

 

Порція

Коханий, кидай все і вирушай!

 

Бассаніо

Як дозвіл є, баритись нам негоже,

Та мушу вас запевнити лишень:

Ні сон, ні ложе збільшити не зможе

В путі назад розлуки ні на день.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 3

 

 

Венеція. Вулиця.

«Входять Шейлок, Соланіо, Антоніо й тюремник.

 

Шейлок

Тюремнику, ти доглядай його,

Я й слухати не хочу про пощаду!

Це дурень той, що безкоштовно в борг

Давав всім гроші! Пильно ж доглядай!

 

Антоніо

Ох, Шейлоку, послухай же мене.

 

Шейлок

Віддай мені той борг, що у розписці

Зазначений! Віддай мені той борг!

Я присягнувсь, що повністю його

По зобов’язанню тому одержу!

Ти звав мене собакою, хоч ти

Й не мав для того жодної причини.

Якщо собака я, то стережись

Моїх зубів! Дож дасть мені і суд,

І правду. Я дивуюся на тебе,

Тюремнику паскудний! Чом це ти

Виходиш з ним так часто із тюрми?

Ти надто м’якосердий.

 

Антоніо

Я прошу,

Дозволь мені сказать хоч слово...

 

Шейлок

Борг

Мені віддай! Тебе не хочу слухать!

Віддай мені той борг! І не балакай!

Ти думав, що розм’якну я, мов дурень?

Почну зітхати, й хникати, і дам

Себе умовити вам, християнам?

Що, головою похитавши, я

На все погоджусь? Стій! Не йди за мною,

Не хочу й слухать! Борг віддай - і квит.

Одне я хочу, щоб віддав ти борг!

(Виходить)

 

Соланіо

Ніколи ще такий собака лютий

Не жив серед людей!

 

Антоніо

Нехай іде!

Його прохати більше я не стану.

Все марно. Прагне він моєї смерті.

І добре знаю я причину: часто

Доводилось мені з тенет його

Тих визволяти боржників, котрі

Просили в мене допомоги,- він

За це мене й ненавидить.

 

Соланіо

Я певен,

Що визнати цей позов дож не схоче.

 

Антоніо

Не може й дож законів касувати

І відбирати пільги в чужоземців,

Якими користуються вони

В Венеції. Вчинивши так, у суд

Державний він би віру підірвав

У крамарів з країн різноманітних,

В той час, коли уся торгівля наша

І всі прибутки тут від них залежать.

Тож будь що буде. Втрати і журба

Знесилили мене. Навряд чи взавтра

Фунт м’яса знайде на моїх кістках

Мій кровожерний кредитор... Ходім,

Ходім, тюремнику! Благаю бога,

Аби Бассаніо сюди приїхав,

Щоб він побачив, як я борг його

Платити буду. Решта все - пусте!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 4

 

 

Бельмонт. Кімната в домі Порції.

Входять Порція, Нерісса, Лоренцо, Джессіка та Балтазар.

 

Лоренцо

Синьйоро, просто в очі вам кажу,

Що ставитесь ви чесно й благородно

До дару божого в житті,- до дружби.

Як терпите покірно ви розлуку

З дружиною. Проте коли б ви знали,

Кому ви виявили честь таку,

Який то друг чудовий, найвірніший

Дружини вашого, що ви йому

Подати допомогу захотіли,-

Пишалися б ще більше вчинком цим,

Ніж кожним звичним виявом душі

Чутливої своєї.

 

Порція

Я готова

Добро чинити завжди, тож тепер

Не пожалкую теж, що так вчинила.

Адже як двоє друзів звикли жить

Не розлучаючись і душі їхні

Несли однакове ярмо любові,

То з’явиться між ними завжди схожість

У їхніх почуттях, думках та звичках,

Ба навіть в рисах; і мені здається,

Що цей Антоніо, найближчий друг

Мого обранця, теж повинен бути

Подібний неодмінно до Бассаньйо.

Коли ж це так, то як же небагато

Я віддала, щоб швидше врятувать

Від лютості пекельної того,

Хто, мабуть, так точнісінько подібний

До власної душі моєї! Втім,