Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

class="p14" style="">Макбет

Не хочу слухать - хай усі тікають.

Аж поки ліс не вирушить Бірнамський

На Дунсінан, я не боюсь нічого.

Малкольм? Хлопчисько цей? Чи не від жінки

Він народивсь? Мені віщали духи:

«Ніхто тебе з народжених жінками

Не подола». Біжіть, зрадливі тани,

До ласолюбів Англії! 35 Твердий

Мій розум, і рука моя міцна,-

Мені бідг ніяка не страшна.

 

Входить слуга.

 

Бодай ти почорнів, бо як сметана,

І вигляд предурний, як в гусака.

 

Слуга

Там десять тисяч їх...

 

Макбет

Кого? Гусей?

 

Слуга

Солдатів, сер.

 

Макбет

Потри обличчя - й страх

Свій, боягузе, нарум’янь. Яких

Солдатів, блазню? Та бодай ти здох.

Так сполотнів, що кожного злякав би.

Яких солдатів, бовдуре?

 

Слуга

Англійських,

Як ласка ваша...

 

Макбет

Забирайся геть.

 

Слуга виходить.

 

Гей, Сейтоне! А втім, на серці тоскно

На згадку... Сейтоне! У цім бою

Чи піднесусь я, чи навік загину.

Пожив я досить. Шлях мого життя

Вже стелеться сухим, пожовклим листям.

Того ж, що прикрашає нашу старість,-

Любові, шани, друзів,- я не маю.

Лише глухі прокльони скрізь я чую

І лестощі, яких би не хотіло

І слухать бідне серце, та повинне.

Гей, Сейтоне! 36

 

Входить Сейтон.

 

Сейтон

Я тут.

 

Макбет

Ну, що нового?

 

Сейтон

Підтвердились донесення усі.

 

Макбет

Я битимусь, покіль живого м’яса

У мене не лишиться на кістках.

Подай-но панцер.

 

Сейтон

Ще не час, владарю.

 

Макбет

Ні, вже пора.

Хай вершники об’їдуть всю округу

І боягузів вішають. Подай

Мій панцер.

 

Входить лікар.

 

Лікарю, ну, як там хвора?

 

Лікар

То не проста хвороба, володарю,-

Рої видінь її тривожать спокій.

 

Макбет

То вилікуй її. Хіба не можеш

Ти хворий дух зцілити, із корінням

Сум вирвать з пам’яті, із мозку стерти

Тривожні письмена і забуття

Солодке їй послати, знявши з серця

Тягар, очистивши від трути душу?

 

Лікар

Лиш сам себе тут вилікує хворий.

 

Макбет

То викинь ліки псам, отой непотріб!

(До Сейтона)

Надінь же панцер. Берло не забудь!

На коней! Лікарю, від мене тани

Мої тікають. Сейтоне! Жвавіше!

Якби ти, лікарю, міг дослідити

Країни сеї хворість, розпізнати

Недугу і здоров’я повернути,

Примусив би я славити тебе

Й саму луну.

(Намагаючися скинути панцер)

Це, Сейтоне, зніми.

Яким би проносним від тих англійців

Прочистити наш край? Ти чув про них?

 

Лікар

О так. Чутки про королівські збори

Дійшли до нас.

 

Макбет

(показуючи Сейтонові на щит)

А це неси за мною.

Ні, смерті не страшний мені туман,-

Не йде ж Бірнамський ліс на Дунсінан.

 

Виходять усі, крім лікаря.

 

Лікар

Якщо я вирвусь цілим звідсіля,

То вже сюди не повернуся я.

(Виходить)

 

СЦЕНА 4

 

 

Сільська місцевість біля Бірнамського лісу.

Барабани й прапори.

Входять Малкольм, старий Сівард і його син, Ментіс, Кетнес, Ангус, Ленокс, Росс і солдати.

 

Малкольм

Я вірю, друзі, близько день, коли

Оселі наші будуть у безпеці.

 

Ментіс

В тім сумніву нема.

 

Сівард

Що то за ліс?

 

Ментіс

Бірнамський ліс.

 

Малкольм

Хай воїни зрубають

З дерев гілля й несуть перед собою,-

Цим приховаємо чисельність війська

І ворога обдурим.

 

Солдати

Зробим все.

 

Сівард

Тиран, як видно, Дунсінан зміцняє,

Щоб витримати там облогу нашу.

 

Малкольм

Остання це його надія. Всякий,

Великий і малий, де є можливість,

Від нього утікає, бо йому

Всі з примусу служили.

 

Макдуф

Це хід справи

Покаже. Покладімося тепер

На хист військовий наш.

 

Сівард

Надходить час,

Побачим - з нами хто чи проти нас.

Тут ні до чого мрії та гадання,

Все тільки битва вирішить остання.

Тож вирушаймо в бій.

 

Виходять.

 

СЦЕНА 5

 

 

Дунсінан. Подвір’я замку.

Входять Макбет, Сейтон і солдати з розгорнутими прапорами і барабанним боєм.

 

Макбет

Знамена наші вивісить над муром.

Скрізь крики: «Йдуть!» Та замок наш міцний,

З облоги він сміється. Вороги

Із голоду й пропасниці подохнуть.

Якби до них лиш не перебігали

Зрадливці, ми б лице в лице їх стріли

Й давно вже їх прогнали б.

 

Жіночі крики за сценою.

 

Що за галас?

 

Сейтон

Жіночий чути лемент, володарю.

(Виходить)

 

Макбет

Я вже й забув, який на смак той страх.

А був же час, коли вночі від крику

Холонув я і від страшної казки

Волосся, як живе, на голові

Вставало. Та жахами ситий я

Й так зрісся з душогубними думками,

Що не злякать мене нічим.

 

Сейтон повертається.

 

Що там?

 

Сейтон

Владарю, вмерла королева.

 

Макбет

Коли б вона померла не сьогодні,

То іншого якогось дня, та мусить

Колись це статись... Завтра,