Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лікар
Великий розлад усієї нашої природи - втішатись благодатним сном і в той же час не кидати денних турбот. А в цьому сонному збудженні вона тільки блукала й робила те, що ви сказали, чи, може, що-небудь і говорила?
Придворна дама
Так, сер, але я цього не можу повторити.
Лікар
Мені можна, навіть треба.
Придворна дама
Ні вам, ні кому іншому, бо нема в мене свідків, які підтвердили б мої слова.
Входить леді Макбет із свічкою.
Погляньте, ось вона йде. Отак вона завжди ходить і, клянусь життям, міцно спить. Стійте тихо і стежте за нею.
Лікар
Відкіля в неї свічка?
Придворна дама
Свічка стояла біля її ліжка. Вона наказала, щоб у її спальні завжди горіло світло.
Лікар
Ви бачите - очі в неї розплющені.
Придворна дама
Але вони нічого не бачать.
Лікар
Що це вона робить? Дивіться, як вона тре руки.
Придворна дама
Це в неї стало звичкою. Їй здається, що вона їх миє. Часом отак з чверть години.
Леді Макбет
А ось іще пляма.
Лікар
Тс... вона говорить... Я запишу всі її слова, щоб краще їх запам’ятати.
Леді Макбет
Геть, проклята плямо! Геть, кажу! Раз... два… Ну, час уже й до діла братись... Як темно в пеклі... Сором, мій друже, сором... Солдат, а бач, злякався. А чого нам боятись? Якби й хто довідався, то влада ж у наших руках. І хто посміє нас питати? Але хто б міг подумати, що в старого стільки крові!
Лікар
Ви чуєте?
Леді Макбет
У тана файфського була дружина. Де вона тепер? Як, невже ці руки ніколи чистими не будуть? Та годі вже про це, мій друже, годі. Цей, переляк усе погубить.
Лікар
Так, так. Ви довідались про те, чого вам не слід було знати.
Придворна дама
Вона виказала те, чого не слід було говорити,- я цього певна. Тільки небу відомо, що вона знає.
Леді Макбет
А рука й досі тхне кров’ю. Усім пахощам аравійським не відбити цього запаху в цієї маленької руки! Ох, ох, ох!
Лікар
Як вона зітхає! Великий у неї тягар на серці.
Придворна дама
Не хотіла б я мати в грудях таке серце, навіть якби одержала за це титул королеви.
Лікар
Гаразд, гаразд.
Придворна дама
Дай-то боже, щоб усе було гаразд.
Лікар
Ця хворість - поза межами мого досвіду. Проте я знав людей, які блукали уві сні, але мирно померли на своїх постелях.
Леді Макбет
Вимий руки. Надінь нічне вбрання. Чого ти такий блідий? Ще раз кажу тобі, Банко похований. Йому вже не вийти з могили.
Лікар
Он воно як.
Леді Макбет
Лягай, лягай! Хтось стукає в браму. Ходім, ходім, ходім. Дай мені руку. Що зроблено, то зроблено. Лягай, лягай, лягай!
(Виходить)
Лікар
Тепер вона ляже до ліжка?
Придворна дама
Відразу ж.
Лікар
Чутки погані ширяться не марно.
Злі вчинки й до тривог лихих призводять.
А хворі душі хоч глухій подушці
Відкритись прагнуть. Їй - духівника,
Не лікаря потрібно. Боже, боже,
Прости нас. Доглядайте ж пані пильно
Та гострих не давайте їй речей.
Так дивно це й для серця, й для очей...
Сказати я не смію, що подумав.
Придворна дама
Добраніч, лікарю шановний.
Виходять.
СЦЕНА 2
Поле поблизу Дунсінана.
Барабани і прапори.
Входять Ментіс, Кетнес, Ангус, Ленокс і солдати.
Ментіс
Англійці близько вже, ведуть Малкольм їх,
Малкольмів дядько Сівард та Макдуф.
Всі помстою горять. За їхнє діло
Святе на прю криваву та жахливу
І мертвий став би.
Ангус
Стрінем їх край лісу
Бірнамського - ідуть вони туди.
Кетнес
Чи йде також із братом Дональбайн?
Ленокс
Напевне знаю - ні. Є в мене список
Усіх дворян. Син Сіварда між ними
Та юнаки, яким пора настала
Мужами стати.
Ментіс
А тиран що робить?
Кетнес
Свій, Дунсінан, великий укріпляє.
Хто каже, ніби зовсім збожеволів,
А ті, що менш ненавидять його,
Безумною відвагою це звуть.
Та ясно всім - розхитану державу
У шорах влади вже йому не втримать.
Ангус
Відчув він, як до рук його прилипли
Таємні вбивства, заколоти мстять
За віроломство, з страху, не з любові
Йому коряться, й сан повис на ньому,
Як велетня одежа на злодюжці-
Пігмеєві.
Ментіс
Йому не зрозуміло,
Якими він колотиться чуттями,
Коли сам дух зачумлений його
Клене себе за те, що в нім живе.
Кетнес
Ходімо ж послужить тому, до кого
Обов’язок нас закликає, стріньмось
Із лікарем недужої вітчизни
І, щоб зцілить її, проллємо з ним
Всю кров свою.
Ленокс
Чи стільки, скільки слід,
Щоб соком напоїть державний цвіт,
А плевели втопити. На Бірнам!
Виходять маршовим кроком.
СЦЕНА 3
Дунсінан. Кімната в замку.
Входять Макбет, лікар і слуги.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Макбет, Вільям Шекспір», після закриття браузера.
