Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

class="c1 c2"> лікар.

 

Малкольм

Добре, потім.

(До лікаря)

Що, лікарю, король сьогодні вийде?

 

Лікар

Так, сер. Там натовп хворих допомоги

Від нього жде. Безсиле в цій хворобі

Все вміння лікарів. А він - зціляє

Лиш дотиком руки, таку вже небо

У неї вклало силу благодатну.

 

Малкольм

Спасибі, лікарю.

 

Лікар виходить.

 

Макдуф

Яка ж то хворість?

 

Малкольм

Її звуть - неміч. Та король із нею

Тут творить чудеса. Я’й сам не раз,

Відколи в Англії, це бачив. Як він

Вимолює це в неба - невідомо,

Та всіх, що в виразках і ранах стогнуть,

Опухлих, гноєм вкритих, безнадійних

Лікує лиш молитвою, на шию

Повісивши дукат їм золотий.

І кажуть, цю благословенну силу

Він спадкоємцям передасть. Крім того,

Він має дар небесний віщування;

Є й інших свідчень досить, що на ньому

Спочила божа благодать.

 

Входить Росс.

 

Макдуф

Поглянь-но,

Хто там.

 

Малкольм

Земляк якийсь, а хто - не знаю.

 

Макдуф

Привіт, кузене дорогий.

 

Малкольм

Тепер

І я впізнав. О боже, тих скарай,

Хто робить нас вигнанцями!

 

Росс

Амінь.

 

Макдуф

Ну, як Шотландія?

 

Росс

На жаль, себе

Не впізнає - не матір’ю вона,

Могилою нам стала. Там лиш той

Всміхнеться, в кого розуму бракує.

Там зойки, стогони дзвенять в повітрі,

Й ніхто не чує їх, там найлютіша

Скорбота - річ звичайна. Там, почувши

Подзвіння, не запитують «по кому?»,

Ще й не захворівши, там люди в’януть

Скоріше, ніж на капелюхах квіти.

 

Макдуф

О, все це правда, і яка страшна!

 

Малкольм

Яке нове там горе?

 

Росс

На годину

Спізнюсь я з вістю - і мене освищуть,

Щодня нове.

 

Макдуф

А як моя дружина?

 

Росс

Та добре...

 

Макдуф

Діти як?

 

Росс

Теж непогано.

 

Макдуф

Тиран ще не чіпає їх?

 

Росс

Та ні;

Коли я від’їжджав, було все мирно.

 

Макдуф

Не будь скупий в словах. Ну, як там справи?

 

Росс

Коли сюди подавсь я з вантажем

Важких новин, поширилася чутка,

Що вже стають до зброї наші люди,

І це підтвердилось, та й сам я бачив -

Війська тирана в бій цілком готові.

Вже час настав. Лиш поглядом своїм

Ви знов шотландців зробите бійцями

Й жінок озброїте, щоб разом скинуть

Ярмо жахливе.

 

Малкольм

Заспокой же їх,-

Ми виступаєм. Англія дає

Нам десять тисяч війська на чолі

Із Сівардом - найкращим з полководців

У християнськім світі.

 

Росс

Я хотів би

Відповісти вам радістю такою ж;

Про те, що знаю, краще у пустелі

Волати, щоб ніхто не чув.

 

Макдуф

Для всіх

Це горе чи для когось одного?

 

Росс

Для всіх, душею чесних, це велика

Скорбота, а для тебе - особливо.

 

Макдуф

Коли це так, чого ж ти маєш критись?

Розказуй все мерщій.

 

Росс

Не дай своїм

Ушам зненавидіти мій язик,

Що вимовить нечувані слова.

 

Макдуф

Я вже догадуюсь.

 

Росс

Твій замок взято,

Дітей порізано й дружину вірну.

Не говоритиму докладно,- цим

До вбитих тіл твоє я ще додав би.

 

Малкольм

О небо милосердне! Друже мій,

Не насувай на брови капелюха,-

Душевний біль нехай слізьми сплива,

Німа скорбота серце розрива.

 

Макдуф

Тож і дітей?

 

Росс

Дітей, дружину, слуг,-

Кого знайшли.

 

Макдуф

А я ж покинув їх.

Тож і дружину?

 

Росс

Я сказав.

 

Малкольм

Тримайся.

Лише бальзам нещадної відомсти

Таку печаль загоїть безутішну.

 

Макдуф

А він - бездітний... Всіх моїх маляток...

Всіх, кажете? Пекельний яструб! Всіх?

Єдиним нападом усіх курчат

Гуртом із квочкою?

 

Малкольм

Тримайся мужем.

 

Макдуф

Ти правий, так. Але не можу я

Всього не почувати як людина,

Забуть того не можу, що було

Для мене найдорожче. Як же небо

Не захистило їх? Макдуфе грішний,

За тебе вбито їх. І не за їхні,

А за твої гріхи. Впокой їх, небо!

 

Малкольм

Відточуй меч свій на бруску печалі,

Не згашуй, а розпалюй в серці гнів.

 

Макдуф

Не буду хизуватись, як хвалько,

Як жінка, плакать. Небо милосердне,

Змети всі перепони і віч-на-віч

Зведи мене на довжину меча

Із ворогом Шотландії й моїм.

А як врятується - прости його.

 

Малкольм

Ось мова мужа. Військо вже готове,

Ходімо попрощаймось з королем.

Макбет дозрів, на нього серп чекає.

Хай ніч і довга, день її здолає.

 

Виходять.

 

ДІЯ П’ЯТА

 

 

СЦЕНА 1

 

 

Дунсінан. Передпокій у замку.

Входять лікар і придворна дама.

 

Лікар

Ось уже дві ночі я пильную разом з вами, але ще не впевнився в правдивості ваших свідчень. Коли востаннє вона блукала?

 

Придворна дама

Відколи його величність вирушили в похід, я це бачила частенько. Вона вставала з ліжка, надягала нічне