Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

завтра, завтра...

А дні дрібними кроками повзуть

Аж до останньої життя сторінки.

Всі «вчора» лиш освітлювали шлях

До тліну смерті. Гасни ж, куца свічко!

Життя - рухлива тінь, актор на сцені.

Пограв, побігав, погаласував

Свою часину - та й пропав. Воно -

Це дурня казка, вся зі слів гучних

І геть безглузда.

 

Входить гонець.

 

Язиком прийшов

Плескать? Кажи, та швидше.

 

Гонець

Мій владарю,

Доповісти повинен я, що бачив,

Не знаю, як почать...

 

Макбет

Кажи мерщій.

 

Гонець

На пагорбку в дозорі я стояв.

І на Бірнам дививсь, і раптом бачу -

Той сунеться на мене.

 

Макбет

Брешеш, рабе!

 

Гонець

Скарайте гнівом, вашим, як брешу!

Самі погляньте - за три милі звідси -

Йде ліс на замок...

 

Макбет

Якщо це обман,

На першому ж суку живцем підвішу,

Щоб з голоду ти висох; якщо правда,

Тоді те саме ти зі мною зробиш.

Я втратив певність,- правдою дурив

Двозначною той біс: «Не бійся, поки

Бірнамський ліс не йде на Дунсінан».

А ліс пішов-таки на Дунсінан!

До зброї! Як правдива звістка ця,

То чи не все одно - ждать тут кінця

Чи десь! Байдужий став мені весь світ,-

То хай загине все за мною вслід!

На сполох бий! Йди, смерте! Вітре, вий!

Зі зброєю кінець зустріну свій!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 6

 

 

Дунсінан. Перед замком.

Барабани й прапори.

Входять Малкольм, старий Сівард та їхнє військо з віттям.

 

Малкольм

Прийшли ми. Скиньте геть щити зелені,

Хай ворог бачить нас.

(До Сіварда)

Шановний дядьку,

Ви й мій кузен - ваш благородний син -

Бій почнете, а я й Макдуф достойний,

Із нашим планом згідно, решту справи

На себе візьмемо.

 

Сівард

Ну, що ж, прощайте!

Хай знищать нас до ночі вороги,

Як в нас перемогти нема снаги.

 

Макдуф

Гей, голосніше, сурмачі, сурміть,-

Хай кров і смерть їх голосом гримить.

 

Виходять.

Сурми лунають далі.

 

СЦЕНА 7

 

 

Інша частина степу.

Гамір битви.

Входить Макбет.

 

Макбет

Я мов ведмідь прикутий - не втекти,

Та від облави буду захищатись.

Де ж той, кого не жінка породила?

Бо іншим вбить мене несила.

 

Входить молодий Сівард.

 

Молодий Сівард

Хто ти?

 

Макбет

Моє ім’я вжахне тебе.

 

Молодий Сівард

О ні,

Хоч хай воно з усіх імен пекельних

Найжахливіше.

 

Макбет

Звуть мене Макбет.

 

Молодий Сівард

Сам чорт не міг би вигадать імення

Огидніше.

 

Макбет

Й страшніше.

 

Молодий Сівард

Брешеш ти,

Ненависний тиране! Я мечем

Це доведу.

 

Б’ються. Молодий Сівард падає мертвий.

 

Макбет

Ти жінки лиш дитя,

Смішний для мене меч, немов пір’їнка,

В руках того, кого родила жінка.

(Виходить)

 

Гамір бою.

Входить Макдуф.

 

Макдуф

Отам чутніше бій. З’явись, тиране!

Як ти впадеш не від мого удару,

То душі вбитих діток і дружини

Мені довіку не дадуть спокою.

Не можу я рубать нещасних кернів, 37

За гроші найнятих. Тебе, Макбете,

Протну мечем або його у піхви

Нещербленим сховаю. Ти десь тут,

Мечі гримлять - тут б’ється дужий воїн.

Зведи мене з ним, доле! Не прошу

Нічого більше.

(Виходить)

 

Гамір бою.

Входять Малкольм і старий Сівард.

 

Сівард

Сюди, мілорде! Здавсь без бою замок.

Частина війська зрадила тирана.

Хоробро б’ються ваші тани мужні.

Бій до кінця схиляється, і близько

Вже перемога.

 

Малкольм

Нам зустрівся ворог,

Що приєднавсь до нас.

 

Сівард

Прошу до замку.

 

Виходять.

Гамір бою.

 

СЦЕНА 8

 

 

Інша частина степу.

Входить Макбет.

 

Макбет

Навіщо грати римського безумця

І, кинувшись на меч свій, умирати? 38

Ще поки бачу я живих, то краще

Вбивати їх.

 

Входить Макдуф.

 

Макдуф

Стій, пес пекельний, стій!

 

Макбет

З усіх людей лише з тобою стрітись

Не хтів би я. Йди геть. Вже досить крові

Твоїх у мене на душі.

 

Макдуф

Тобі

Меч відповість, а слів мені бракує,

Щоб висловить, який мерзенний ти,

Кривавий нелюде!

 

Б’ються.

 

Макбет

Марнуєш час.

Скоріш повітря ти мечем пораниш,

Ніж плоть мою. Бий краще по вразливих

Шоломах,- зачароване моє

Життя ніхто з народжених від жінки

Не зможе відібрати.

 

Макдуф

Розчаруйся!

Нехай тобі твій пан, диявол, скаже:

Із лона материнського дочасно

Макдуфа вийнято.

 

Макбет

Прокляття язику, що мовив це!

Слова твої мою зламали мужність.

Не вірю більше демонам підступним,

Які двозначними словами вміють

Вселяти в душу нам надії марні

І гублять нас. Не битимусь з тобою!

 

Макдуф

То здайся, боягузе, і живи,

Щоб стать позорищем усього світу.

Як