Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

рідкісну потвору, твій портрет

Повісим на жердині ще й надпишем:

«Дивіться, ось тиран».

 

Макбет

Ні, я не здамся,

Щоб порох з ніг Малкольма цілувати

І слухать черні буйної прокльони!

Хоч ліс Бірнама йде на Дунсінан

І хоч тебе не жінка народила,

А спробую, Макдуфе. Починай.

Мене боронить щит мій бойовий!

Будь проклят той, хто перший крикне: «Стій!»

 

Виходять б’ючись.

Гамір бою. Відступ. Сурми.

Входять з барабанним боєм і прапорами Малкольм, старий Сівард, Росс та інші тани й солдати.

 

Малкольм

Я сподіваюсь, друзі всі вернулись?

 

Сівард

Навряд чи всі. Та бачу, перемогу

Не так-то й дорого ми здобули.

 

Малкольм

А де ж Макдуф і де ваш син відважний?

 

Росс

(до Сіварда)

Ваш син, мілорде, борг бійця сплатив;

Допіру встигши з хлопця мужем стати,

Довів одвагу й доблесть у бою,

Поліг як муж.

 

Сівард

Його убито?

 

Росс

Так,

Забрали з поля мертвим. Ви ж печалі

Не міряйте відвагою його,

Щоб не була й печаль така ж безмірна.

 

Сівард

Його не в спину ранено?

 

Росс

У груди.

Тепер він воїн господа! Коли б

Синів було у мене, як волосся,

То кращої б їм смерті не бажав.

Ось мій по ньому подзвін.

 

Малкольм

Вартий він

Ще більшого, і я йому воздам.

 

Сівард

Чого ждать більшого? Поліг він славно,

Свій борг сплатив. Господь хай буде з ним!

А ось хто втіху нам несе усім.

 

Входить Макдуф з Макбетовою головою.

 

Макдуф

Вітання королю! Ти - наш король.

Ось голова тирана. Край наш вільний.

Круг тебе - пери, квіти королівства.

Серця їх із твоїм у згоді б’ються,

І всі їх голоси з моїм зіллються:

«Нехай живе Шотландії король!»

 

Всі

Нехай живе Шотландії король!

 

Фанфари.

 

Малкольм

Не зволікаючи, належно вам

Віддячимо за вияви любові.

Шановні таїш й родичі, віднині

Ви графи - ще в Шотландії ніхто

Такого титулу не мав. Нам треба

(Щоправда, це так швидко не зробити)

На батьківщину повернути друзів,

Що від недремної втекли сваволі.

Скарати посіпак усіх тирана

І королеви-відьми,- чув, вона

На себе зважилась накласти руки.

Здійснити це, а поступово інше,

Все, що належить, маєм на меті,

Хай нам поможуть небеса святі.

Всім дякуєм. Запрошуєм у Скон,

Де нас благословлятимуть на трон. 39

 

Сурми.

Всі виходять.

 

 

 

___________

ПРИМІТКИ

 

 

Четверта з великих трагедій Шекспіра була створена в 1604-1606 рр., найвірогідніше - 1606 р. Про це зокрема свідчить прозорий натяк у 2 сцені II дії на злободенну подію, судовий процес священика-єзуїта Гарнета, пов’язаний з відомою Пороховою змовою, який розпочався наприкінці березня 1606 р. Перша вистава трагедії відбулася в липні чи серпні того ж року в театрі «Глобус», а потім при королівському дворі. За життя Шекспіра цей твір не друкувався, вперше він з’явився друком in folio 1623 р. Деякі шекспірознавці-текстологи (Кеннет М’юїр, Д. Довер Вілсон та інші) вважають, що текст «Макбета» - один з найгірших у F, з численними пропусками й помилками. Щоправда, висловлюються й інші думки, наприклад, Г. Б. Гаррісон у передмові до видання «Макбета» в серії «The Penguin Shakespeare» свідчить, що друк у F підготовлений старанно. Але всі дослідники звертають увагу на те, що текст «Макбета» значно коротший за тексти інших драм Шекспіра початку XVII ст.: у ньому близько двох тисяч рядків, тоді як у «Гамлеті» - близько чотирьох тисяч, а в «Отелло» й «Королі Лірі» - близько трьох з половиною. Очевидно, у F був надрукований текст, підготовлений до вистави, з відповідними скороченнями.

Ще одна текстологічна проблема полягає, в тому, що деякі сцени й фрагменти трагедії відрізняються за мовою і стилем, а також за художнім рівнем. Було встановлено, що епізоди з Гекатою і відьмами в 5 сцені III дії і в 1 сцені IV дії текстуально збігаються з драмою-феєрією Т. Мідлтона «Відьма», яка дійшла до нас у рукописі. Деякі дослідники знаходять руку Мідлтона також у інших сценах твору і таким чином висувають його в «співавтори» Шекспіра, зокрема приписують йому скорочення «Макбета» для сцени зі включенням кількох власних фрагментів. Але цілком можливо й те, що театр «Глобус» за своєю ініціативою використав у постановці трагедії фрагменти з п’єси Мідлтона, яка не мала успіху у глядачів.

Основним джерелом для «Макбета» були всі ті ж «Хроніки Англії, Шотландії та Ірландії» Р. Голіншеда. Макбет - історична особа: полководець і родич шотландського короля Дункана, він 1040 р. вбив його і сам коронувався, сімнадцять років правив країною і загинув 1057 р. в боротьбі з Малкольмом, сином Дункана. Макбет виявив себе мужнім і розважливим монархом, але пізніші хроністи (А. Вінтоун, Г. Боецій) знизили його образ і внесли в його життєпис легендарно-міфологічні моменти («віщі сестри», що пророкують Макбету майбутнє, воїн, «не народжений жінкою», який його вб’є, Бірнамський ліс, що рушає на замок Дунсінан). Усе це перейшло у хроніку Голіншеда, на якій засновується сюжетна канва Шекспірової трагедії. Та разом з тим Шекспір піддав сюжет значній переробці, виходячи із своїх ідейно-естетичних завдань і даючи волю художньому домислу. Так, для сцени вбивства короля Дункана він використав давніший епізод хроніки Голіншеда, вбивство шотландського короля X ст. Дуффа його полководцем Дональдом. Повністю витворений Шекспіром образ леді Макбет, про яку у Голіншеда одним реченням говориться, що вона «розпалювала» честолюбство свого чоловіка. Проте не будемо порівнювати трагедію з хроніками, тим більше, що Шекспірів «Макбет» - не історична драма з раннього шотландського середньовіччя, а твір, проблематика, весь ідейно-художній світ якого породжені насамперед сучасністю драматурга, добою Ренесансу та її кризою.

За своєю