Марія Козіренко - Жуйка

Ви привели до мене цю прекрасну юну особу — і питаєте у мене, що робити? Жити! Жити! — Ахрон усівся в крісло перед комп’ютером і підпер щоку рукою. — Якщо ж ви про скрипку — то все, що вам потрібно, у вас уже є. І не треба розповідати мені, що ви чогось там не вмієте.

— Але як?! Я роздивлявся всі креслення, які ви мені дали, тисячі разів... А знайшов ось тільки її. І це не має жодного стосунку до креслень. Щоправда, на її спині була намальована скрипка... Але це лише містичний жарт мого зниклого друга-художника.

— То нехай. Ви хочете сказати, що це випадковість? — Ахрон впритул глянув на Марца й Хепін, яка ніяково почувалася при їхній розмові й вдавала, що розглядає меблі. — Випадковість — це диявол, це сама його суть. А вона не схожа на пекельне створіння. Перепрошую, мила дівчино, — звернувся він до Хепін. Та ввічливо посміхнулась у відповідь.

— Не знаю, Ахроне. Це все одно якась чортівня. Однак я не здивуюся, що це як із Райтолі — ви тут теж замішані. Ні? — спитав Марц.

— Я вчений, який апріорі замішаний у всьому безладі, який є і який буде. А втім, бачу, дамі з нами нудно. Хепін, люба, я ж не буду старим занудою, якщо попрошу вас трохи побути господинею у цій лабораторії. Ви ж не відмовитесь щось перекусити?

— Так, — Хепін кивнула і намірилася йти.

— У холодильнику дещо є, глянете там...

— Гаразд, — Хепін ковзнула рукою по руці Марца, якою він підпирав щоку, і зникла у кухні.

Марц тішився. Ахрон задоволено потер долоні й усміхнувся:

— Марце, зрозумійте, вам не треба ставати другим Страдиварі. Не тільки тому, що той погано закінчив. Ось ви, наприклад, умієте свистіти?

— Я? Аякже, вмію.

— А коли ви востаннє чули, що хтось свистить?

— Емм... Не знаю, не можу згадати. Давно. Поки живу тут, точно не чув. І раніше теж. А ось дід умів свистіти солов’єм — і так класно! Я так не вмію. А навіщо це?

— Ха! Друже, а співати? — Ахрон підвищив голос і набув урочистого вигляду.

— Та ні, це точно не моє, — Марц відмахнувся від цього питання обома руками.

— А я трохи вмію, — озвалася з кухні Хепін, — не те щоб, але для себе іноді...

— Чудово! Це і є музика. Її можна творити з будь-чого. Все, що ви можете побачити, може й звучати. Хвилі є хвилі. Так от, — Ахрон взяв зі столу біля комп’ютера флешку й простягнув Марцеві: — Я записав тут дещо. Такого зараз ніде не знайти, цим відео від тридцяти до ста років, багато хорошої музики. Тоді ще був справжній інтернет із вільним доступом до будь-якої інформації, а не цей ідіотський комункаціль. Тримайте.

Марц узяв флешку й засунув до задньої кишені джинсів.

— У мене є одна пісня «Бітлз». У будильнику, щоправда. А про таке я й не мріяв...

— Мрії збуваються, знаєш... — Ахрон якось дивно спохопився, ненароком звернувшись до Марца на «ти», ніби сказав щось зайве. Проте хлопець не зауважив цього.

— Готово! — Хепін стояла у дверях з тацею, на якій були бутерброди, печиво, горіхи, щось пастоподібне в маленькій мисочці, три склянки з яблучним соком.

— О! Вельми вдячні, господине! — Ахрон аж підскочив. Хутко розгріб книжки на столику й звільнив місце для таці.

Хепін поставила їжу й присіла на бильце крісла, в якому сидів Марц. Ахрон взяв склянку та бутерброд із сиром.

— Смачного всім!

— Спасибі, Ахроне,— Марц теж потягнувся за соком. — До речі, у мене немає компа, щоб подивитися це, — він витягнув із кишені флешку й поклав на бильце біля стегна Хепін.

— Жодних проблем! Там, — Ахрон непевно махнув рукою на куток кімнати, — є кілька, я їх вам подарую. Не Pilon XZ, звісно, але нічого. Я на гіршому колись модель ПГП прораховував. А взагалі — смішно. Зараз кожен школяр має комп’ютер, за допомогою якого можна керувати орбітальною станцією, а насправді ж вони на тих комп’ютерах просто грають в ігри... Знаєте, як мій батько казав на комп’ютерні ігри? «Ганяти дурня по екрану». Він був молодим інженером, коли з’явилися перші комп’ютери — величезні металеві шафи, які займали цілі зали. От як ця, тільки напхана залізяччям. І таких — десятки, а пам’яті всього десять кілобайт. Уявляєте?

— Ні...

— Отож, — Ахрон з апетитом відправив останній шматочок бутерброда до рота, встав і вийшов з кімнати.

Хепін одразу скористалася нагодою — хутко стрибнула на коліна Марцеві й поцілувала його, тоді так само швидко повернулася на своє місце.

Ахрон повернувся за якусь хвилину й поклав перед Марцем чималенький старий фоліант 2012 року видання.

— Що це? — поцікавився Марц.

— Це саме те, що вам треба. «Музичні інструменти українського народу» Гната Хоткевича.

— З картинками? — по-дитячому спитала Хепін і потягнулася до книжки.

— З картинками, люба, — Ахрон не стримував сміху, дивлячись на неї. — Так. Хе-хе... Що ще? Атож. Ноут.

Старий почовгав у напрямку книжкового терикону біля дальнього вікна, зазирнув за шафу, під стіл і нарешті витягнув із якогось закапелка потертий ноутбук, а потім ще один такий самий.