Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

— Так він ревнує? — Маріка піднеслася духом.

— Напевно, — здвигнув плечима Прошко.

Маріка не помітила сумніву в його голосі. Вона міцно трималася за рятівну соломинку своєї фантазії й не бажала з нею розлучитися. Сум швидко змінився на радість. Вона всміхнулась і нагородила Прошка ще одним поцілунком у щоку.

— Добре! Це дуже добре. Завтра я приїду. Тільки ти йому не кажи, гаразд? Нехай це буде сюрпризом. Як ти гадаєш, він зрадіє?

— Авжеж, — невпевнено кивнув Прошко.

Він подумав, що Гліб сліпець, якщо не помічає таку дівчину. Жодна з напомаджених, манірних придворних дівиць не йде ні в яке порівняння з Марікою. Та ці думки краще було залишити при собі, а попередити Гліба про незапланований візит усе ж не завадить.

Недаремно кажуть: таємниця, що відома двом, відома всьому світу. Прошко не припускав, що кожне слово його зізнання чує не тільки Маріка.

Відтоді, як дівчина покинула острів, брат Зосим не переставав стежити за нею. Він був упевнений, що рано чи пізно юна чарівниця знову виявить себе. Зосим чекав. Останнім часом між ним і Верховним Чародієм виникло мовчазне протиборство, яке часом переходило у взаємну неприязнь. Після помилки з Обранцем Агрипу мовби підмінили. Завжди розважливий і поміркований, він ополчився на бідолашне дівча, наче воно було винне в усіх гріхах.

Усі знали, що Верховний Маг із презирством ставиться до жінок, вважаючи їх нижчими істотами, тому передати посох влади в жіночі руки було над його снагу. Однак упертість, із якою він заперечував Обраницю, наводила на думку, що за цим криється щось більше. І Зосим намагався знайти розгадку.

Апартаменти Зосима були схожими скоріше на кабінет ученого-географа, ніж на житло мага, недарма він вважався повелителем доріг. Уздовж однієї стіни від підлоги до стелі височіли книжкові полиці з величезною кількістю атласів і фоліантів, які належали перу відомих мандрівників і першовідкривачів. У спеціальній шафі зберігались особливо цінні манускрипти про загублені землі. Та головною вартою уваги пам'яткою кабінету був величезний глобус. Він займав центр кімнати і являв собою дивовижне поєднання науки та магії.

На перший погляд він відрізнявся від звичайного глобуса хіба що розмірами, але при найближчому огляданні можна було побачити, що в ріках, морях і океанах хлюпає вода. На материках здіймаються кам'янисті пасма гір і жовтіють піщані бархани пустель. Крізь спеціальне збільшувальне скло можна було розгледіти мікроскопічні дерева, міста, розміром із ніготь немовляти, а на лугах — стада, схожі на розсипані макові зерна. Маючи бажання, можна було спостерігати кумедні побутові сценки на міських вулицях або підглядати у вікна й навіть підслуховувати чужі таємниці.

Щойно Зосим став свідком цікавої розмови між Марікою та хлопцем на ім'я Прошко. Тепер він обдумував, чи можна мати з цього користь.

Стук у двері відірвав чародія від роздумів. Зосим здивувався неочікуваному відвідувачу. До нього нечасто приходили гості. Двері відчинились, і показався Саватій.

— Я тобі не стану на заваді, брате? — поцікавився він.

— Ти завжди бажаний гість у цих стінах, — запевнив його Зосим, не покрививши душею.

Саватій був утіленням доброти і м'якості, від сумирної вдачі до огрядного, пухкого тіла. На його щокатому обличчі незмінно сяяла легка усмішка. Саватій був не єдиним білим магом, але тільки його було неможливо уявити в гніві.

Чарівники затишно влаштувались у кріслах, і Саватій сказав:

— Я отримав вісточку від одного давнього знайомого. Якось ми випадково перетнулись у просторі сновидінь і відтоді час від часу обмінюємося новинами.

Одкровення Саватія було для Зосима цілковитою несподіванкою. Річ у тім, що маги жили відособлено й не дотикалися до світу людей.

Помітивши, що брови повелителя доріг здивовано поповзли вгору, Саватій поспішно додав:

— Правил я не порушую. Він же не простий смертний, а астролог. Служить при одному королівському дворі. Мені також буває цікаво поспілкуватися з тими, хто живе у великому світі. Не всі ж мандрують, як ти.

— О, я не маю нічого проти твого знайомства, — заспокоїв Саватія Зосим. — Так що повідомив тобі твій знайомий?

— Просить мене за одного хлопчину. Начебто в нього є здібності, й йому потрібен наставник.

— І що ж ти вирішив? — поцікавився Зосим.

— Адже ти знаєш, я не можу нікого взяти на навчання. До того ж обстановка на острові й так страшенно нервозна. Агрипа ходить сам не свій. Не вистачало ще мені вигулькнути з цим Прошком. Порадь, як би мені ввічливіше відмовити йому?

— Так цього хлопчину звати Прошко? — перепитав Зосим.

— Ніби так. А що?

— Цікавий збіг. Чи він, бува, не в цьому королівстві живе? — Зосим повернувся до глобуса й показав на столичне місто, де щойно відбулася підслухана ним розмова.

— Вірно. А ти звідки знаєш? — насторожився Саватій.

— Я хочу, щоб ти дещо послухав, — замість відповіді сказав Зосим.

Він промовив заклинання, і з точки на глобусі, на яку він щойно вказав, випливла прозора куля, схожа на мильну бульбашку. Всередині у ній виникла чітка картинка. Берег озера. Двоє підлітків — хлопець із відкритим веснянкуватим лицем і красива чорноволоса дівчина. Вони стояли на піщаному схилі й розмовляли.