Іван Петрович Котляревський - Енеїда

грошей?.. Голови ви буї!

Який вас обезглуздив кат?

Хто буде з вас провіянтмейстер

Або хто буде кригсцальмейстер,

Кому казну повірю я?

Не дуже хочете ви битись,

А тілько хочете нажитись,

І буде все біда моя.

Коли сверблять із вас у кого

Чи спина, ребра чи боки;

Нащо просити вам чужого?

Мої великі кулаки

Почешуть ребра вам і спину;

Коли ж то мало, я дубину

Готов на ребрах сокрушить.

Служить вам рад малахаями,

Різками, кнуттям і киями,

Щоб жар воєнний потушить.

Покиньте ж се дурне юнацтво

І розійдіться по домах,

Панове виборне боярство;

А про війну і в головах

Собі ніколи не кладіте,

А мовчки в запічках сидіте,

Розгадуйте, що їсть і пить.

Хто ж о війні проговориться

Або кому війна присниться,

Тому дам чортзна-що робить».

Сказавши се, махнув рукою

І зараз сам пішов з ківнат

Бундючно-грізною ходою,

Що всякий був собі не рад.

Пристиджені його вельможі

На йолопів були похожі,

Ніхто з уст пари не пустив.

Не швидко бідні схаменулись

І в ратуш підтюпцем сунулись,

Уже як вечір наступив.

Тут думу довгую держали,

І всяк компоновав своє,

І вголос грімко закричали,

Що на Латина всяк плює

І на грозьбу не уважає,

Війну з Енеєм починає,

Щоб некрут зараз набирать;

І не просить щоб у Латина

З казни його ані алтина,

Боярські гроші шафовать.

І так Латинь заворушилась,

Задумав всяк побить троян;

Від кіль та храбрість уродилась

Против Енеєвих прочан?

Вельможі царство збунтовали,

Против царя всіх наущали;

Вельможі! лихо буде вам.

Вельможі! хто царя не слуха,

Таким обрізать ніс і уха

І в руки всіх оддать катам.

О музо, панночко Парнаська!

Спустись до мене на часок;

Нехай твоя научить ласка,

Нехай твій шепчеть голосок,

Латинь к війні як знаряджалась,

Як армія їх набиралась,

Який порядок в війську був;

Всі опиши мундири, збрую

І казку мні скажи такую,

Якой іще ніхто не чув.

Бояри вмиг скомпоновали,

На аркуш маніхвест, кругом,

По всіх повітах розіслали,

Щоб військо йшло під коругов;

Щоб голови всі обголяли,

Чуприни довгі оставляли,

А ус в півлокоть би тирчав;

Щоб сала і пшона набрали,

Щоб сухарів понапікали,

Щоб ложку, казанок всяк мав.

Все військо зараз розписали

По разним сотням, по полкам,

Полковників понаставляли,

Дали патенти сотникам.

По городам всяк полк назвався.

По шапці всякий розличався,

Вписали військо під ранжир;

Пошили сині всім жупани,

Наспід же білії каптани, —

Щоб був козак, а не мугир.

В полки людей розпреділивши,

І по кватирям розвели,

І, всіх в мундири, нарадивши,

К присязі зараз привели,

На конях сотники финтили,

Хорунжі усики крутили,

Кабаку нюхав асаул;

Урядники з атаманами

Новими чванились шапками,

І ратник всякий губу дув.

Так вічной пам'яті бувало

У нас в Гетьманщині колись,

Так просто військо шиковало,

Не знавши: стій, не шевелись;

Так славнії полки козацькі

Лубенський, Гадяцький, Полтавський

В шапках, було, як мак, цвітуть.

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи наставлять,

То мов мітлою все метуть.

Було тут військо волонтирі,

То всяких юрбиця людей,

Мов запорожці-чуприндирі,

Що їх не втне і Асмодей.

Воно так, бачиш, і негарне,

Як кажуть-то — не регулярне,

Та до війни самий злий гад:

Чи вкрасти що, язик достати,

Кого живцем чи обідрати,

Ні сто не вдержать їх гармат.

Для сильной армії своєї

Рушниць, мушкетів, оружжин

Наклали повні гамазеї,

Гвинтівок, фузій без пружин,

Булдимок, флинт і яничарок.

А в особливий закамарок

Списів, пік, ратищ, гаківниць.

Були тут страшнії гармати,

Од вистрілу дрижали хати,

А пушкарі то клались ниць.

Жлукта і улики на пушки

Робить галили на захват;

Днища, оснівниці, ветушки

На принадлежность приправлять.

Нужда перемінить закони!

Квачі, помела, макогони

В пушкарське відомство пішли;

Колеса, бендюги і кари

І самії церковні мари

В депо пушкарськеє тягли.

Держась воєнного обряду,

Готовили заздалегідь

Багацько всякого снаряду,

Що сумно аж було глядіть.

Для куль — то галушки сушили,

А бомб — то з глини наліпили,

А слив солоних — для картеч;

Для щитів ночви припасали,

І дна із діжок вибивали,

І приправляли всім до плеч.

Не мали палашів, ні шабель,

У них, бач, Тули не було;

Не шаблею ж убит і Авель,

Поліно смерть йому дало.

Соснові копистки стругали

І до боків поначепляли

На валяних вірьовочках;

Із лик плетені козубеньки,

З якими ходять по опеньки,

Були, мов суми, на плечах.

Як амуницю спорядили

І насушили сухарів,

На сало кабанів набили,

Взяли подимне од дворів;

Як підсусідків розписали

І виборних поназначали,

Хто тяглий, кінний, хто же піш,

За себе хто, хто на підставу,

В якеє військо, сотню, лаву,

Порядок як завівсь незгірш:

Тогді ну військо муштровати,

Учить мушкетний артикул,

Вперед як ногу викидати,

Ушкварить як на калавур.

Коли пішком-то марш шульгою,

Коли верхом — гляди ж, правою,

Щоб шкапа скочила вперед.

Такеє ратнеє фіглярство

Було у них за регулярство

І все Енеєві на вред.

Мов посполитеє рушення

Латина в царстві началось,

Повсюдна муштра та учення,

Все за жолнірство прийнялось.

Дівки на прутах роз'їжджали,

Ціпками хлопців муштровали,

Старі ж учились кидать в ціль.

А баб старих на піч саджали

І на печі їх штурмовали,

Бач, для баталїї в примір.

Були латинці дружні люди

І воюватись мали хіть,

Не всі з добра, хто од причуди,

Щоб битися, то рад летіть.

З гаряча часу, перші три дні,

Зносили всяке збіжжя, злидні

І оддавали все на рать:

Посуду, хліб, одежу, гроші

Своєй отчизни для сторожі,

Що не було де і дівать.

Се поралася так Амата,

К війні латинців підвела;

Смутна була для неї хата,

На улиці все і жила.

Жінки з Аматою з'єднались,

По всьому городу таскались

І підмовляли воювать.

Робили з Турном шури-мури

І затялись, хоть вон із шкури,

Енеєві дочки не дать.

Коли жінки де замішались,

І їм ворочати дадуть;

Коли з розказами втаскались

Та пхикання ще додадуть,

Прощайсь навік тогді з порядком,

Пішло все к чорту неоглядком,

Жінки поставлять на своє!

Жінки! Коли б ви більше їли,

А менш пащиковать уміли,

Були б в раю ви за сіє.

Як Турн біснується, лютує,

В сусідні царства шле послів,

Чи хто із них не порятує

Против троянських злих синів;

Коли Латин од поєдинків

Сховавсь під спід своїх будинків

І ждав, що буде