Іван Петрович Котляревський - Енеїда

У відомій бурлескно-травестійній поемі класика української літератури І. П. Котляревського (1769-1838) відворено широку картину життя і побуту всіх верств суспільства кінця XVIII – початку XIX ст.

Іван Петрович Котляревський

ЕНЕЇДА

Частина перша

[1] Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятійший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою,

Зробили з неї скирту гною,

Він, взявши торбу, тягу дав;

Забравши деяких троянців,

Осмалених, як гиря, ланців,

П’ятами з Трої накивав.

[2] Він, швидко поробивши човни,

На синє море поспускав,

Троянців насаджавши повні,

І куди очі почухрав.

Но зла Юнона, суча дочка,

Розкудкудакалась, як квочка, —

Енея не любила – страх;

Давно уже вона хотіла,

Його щоб душка полетіла

К чортам і щоб і дух не пах.

[3] Еней був тяжко не по серцю

Юноні – все її гнівив;

Здававсь гірчійший їй від перцю,

Ні в чім Юнони не просив;

Но гірш за те їй не любився,

Що, бачиш, в Трої народився

І мамою Венеру звав;

І що його покійний дядько,

Паріс, Пріамове дитятко,

Путивочку Венері дав.

[4] Побачила Юнона з неба,

Що пан Еней на поромах;

А те шепнула сука Геба…

Юнону взяв великий жах!

Впрягла в гринджолята павичку,

Сховала під кибалку мичку,

Щоб не світилася коса;

Взяла спідницю і шнурівку,

І хліба з сіллю на тарілку,

К Еолу мчалась, як оса.

[5] «Здоров, Еоле, пане-свату!

Ой, як ся маєш, як живеш? —

Сказала, як ввійшла у хату,

Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»

Поставила тарілку з хлібом

Перед старим Еолом-дідом,

Сама же сіла на ослін.

«Будь ласкав, сватоньку-старику!

Ізбий Енея з пантелику,

Тепер пливе на морі він.

[6] Ти знаєш, він який суціга,

Паливода і горлоріз;

По світу як іще побіга,

Чиїхсь багацько виллє сліз.

Пошли на його лихо злеє,

Щоб люди всі, що при Енеї,

Послизли і щоб він і сам…

За сеє ж дівку чорнобриву,

Смачную, гарну, уродливу

Тобі я, далебі, що дам».

[7] «Гай, гай! ой, дей же його кату!

Еол насупившись сказав. —

Я все б зробив за сюю плату,

Та вітри всі порозпускав:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики найнявся, -

Як хочеш, так і помишляй!

[8] Та вже для тебе обіщаюсь

Енеєві я ляпас дать;

Я хутко, миттю постараюсь

В трістя його к чортам загнать.

Прощай же! швидче убирайся,

Обіцянки не забувайся,

Бо послі, чуєш, нічичирк!

Як збрешеш, то хоча надсядься,

На ласку послі не понадься,

Тогді від мене возьмеш чвирк».

[9] Еол, оставшись на господі,

Зібрав всіх вітрів до двора,

Велів поганій буть погоді…

Якраз на морі і гора!

Все море зараз спузирило,

Водою мов в ключі забило,

Еней тут крикнув, як на пуп;

Заплакався і заридався,

Пошарпався, увесь подрався,

На тім’ї начесав аж струп.

[10] Прокляті вітри роздулися,

А море з лиха аж реве;

Слізьми троянці облилися,

Енея за живіт бере;

Всі човники їх розчухрало,

Багацько війська тут пропало;

Тогді набрались всі сто лих!

Еней кричить, що «я Нептуну

Півкопи грошей в руку суну,

Аби на морі штурм утих».

[11] Нептун іздавна був дряпічка,

Почув Енеїв голосок;

Шатнувся зараз із запічка,

Півкопи для його кусок!..

І миттю осідлавши рака,

Схвативсь на його, мов бурлака,

І вирнув з моря, як карась.

Загомонів на вітрів грізно:

«Чого ви гудете так різно?

До моря, знаєте, вам зась!»

[12] От тут-то вітри схаменулись

І ну всі драла до нори;

До ляса мов ляхи шатнулись,

Або од їжака тхори.

Нептун же зараз взяв мітелку

І вимів море, як світелку,

То сонце глянуло на світ.

Еней тогді як народився,

Разів із п’ять перехрестився;

Звелів готовити обід.

[13] Поклали шальовки соснові,

Кругом наставили мисок;

І страву всякую, без мови,

В голодний пхали все куток.

Тут з салом галушки лигали,

Лемішку і куліш глитали

І брагу кухликом тягли;

Та і горілочку хлистали, —

Насилу із-за столу встали

І спати послі всі лягли.

[14] Венера, не послідня шльоха,

Проворна, враг її не взяв,

Побачила, що так полоха

Еол синка, що аж захляв;

Умилася, причепурилась

І, як в неділю, нарядилась,

Хоть би до дудки на танець!

Взяла очіпок грезетовий

І кунтуш з усами люстровий,

Пішла к Зевесу на ралець.

[15] Зевес тогді кружав сивуху

І оселедцем заїдав;

Він, сьому випивши восьмуху,

Послідки з кварти виливав.

Прийшла Венера, іскривившись,

Заплакавши і завіскрившись,

І стала хлипать перед ним:

«Чим пред тобою, милий тату,

Син заслужив таку мій плату?

Ійон, мов в свинки, грають їм.

[16] Куди йому уже до Риму?

Хіба як здохне чорт в рові!

Як вернеться пан хан до Криму,

Як жениться сич на сові.

Хіба б уже та не Юнона,

Щоб не вказала макогона,

Що й досі слухає чмелів!

Коли б вона та не бісилась,

Замовкла і не камезилась,

Щоб ти се сам їй ізвелів».

[17] Юпітер, все допивши з кубка,

Погладив свій рукою чуб:

«Ох, доцю, ти моя голубка!

Я в правді твердий так, як дуб.

Еней збудує сильне царство

І заведе своє там панство;

Не малий буде він панок.

На панщину ввесь світ погонить,

Багацько хлопців там наплодить

І всім їм буде ватажок.

[18] Заїде до Дідони в гості

І буде там бенкетовать;

Полюбиться її він мосці

І буде бісики пускать.

Іди, небого, не журися,

Попонеділкуй, помолися,

Все буде так, як я сказав».

Венера низько поклонилась

І з панотцем своїм простилась,

А він її поціловав.

[19] Еней прочумався, проспався

І голодрабців позбирав,

Зо всім зібрався і уклався,

І, скілько видно, почухрав.

Плив-плив, плив-плив, що аж обридло,

І море так йому огидло,

Що бісом на його дививсь.

«Коли б, – каже, – умер я в Трої,

Уже б не пив сеї гіркої

І марне так не волочивсь».

[20] Потім до берега приставши

З троянством голим всім своїм,

На землю з човнів повстававши,

Спитавсь, чи є що їсти їм?

І зараз чогось попоїли,

Щоб на путі не ослабіли;

Пішли, куди хто запопав.

Еней по