Леся Українка - Том 11

скоріш вдатись до хірургії, коли буде можна; secundo 37, я Садов-ських сама не знаю і їхати з ними учителькою їх дочки рішитись не могла б без великої крайності, бо коли б ми потім не зійшлись у чому, то і їм було б ніяково відмовити мені (все ж там ніби якась «родичка»), та й мені не по натурі кидати людей, виїхавши раз вкупі з ними. Умови життя, правда, були б дешеві: 10 р. я мала б платити за хату, а їду мала б від Сад[овських] за те, що вчила б їх малу дівчииу; жили б ми у Сімеїзі — верстов 5 від Алупки. Я не чула, щоб у Сім[еїзі] хто жив зимою, і, певне, се місце яко зимове помешкання не дуже вигідне, бо з Алупкою і Ялтою зносини, здається, не щоденні і їздити треба на лінейці. Все-таки їхати людині одинокій в незнайому сім’ю і в доволі глухе місце трохи страшнувато. Досить того, я вже відмовила. Дай боже, щоб не прийшлось жалувати,— що ти на се скажеш?

Оце через тиждень маємо їхати в Київ. Там, певне, прийдеться попасти мені між акторщину — страшить мене се, та що ж робить, може, хоч яку-небудь мою раду приймуть на увагу.

Взагалі не з легкою душею їду в Київ, але, врешті, може, буде ліпше, ніж я думаю. Приємно, що досі у нас

з мамою добрий лад, правда, що тут нема і не може бути київських причин до нарушення ладу, впрочім, їх тепер і в Києві мало — се, як з якого боку, і добре і недобре (фраза безтолкова, але ти її, сподіваюсь, зрозумієш тол-ково). Миші теж в сей раз ліпше тут живеться, ніж давніше, нема тієї гострості на кожному слові, хоч все-таки для досвідченого вуха дисонанси часом прориваються, але вони для «непосвященных» незамітні, і то вже добре. Все-таки не знаю, журитись чи радіти тому, що Миші не вдається попасти в Київський політехнікум... Ну, та ти вже се знаєш, то нащо й писать на сі теми. Та й взагалі приходиться кінчать, бо треба лягати, а «продолже-ние в следующем №».

Цілую міцно тебе, Уксуса і товариство.

Твоя Леся

P. S. Єдина гадяцька новина: у Немирових був Ьаі costume після нього знята група з усього товариства в костюмах, а потім усе товариство, теж у костюмах, попровадилось гулять берегом аж до Стоянового хутора. Вид досить надзвичайний.

Вчора нарешті отримала листа від Кр[ивинюка], коротенький і, як завжди, трохи невиразного змісту, але вже в ньому нічого «до пояснення» нема. Пише, що вмерла якась його знайома в Астрахані], не знаю, чи се та сама, що мала їхати в Крим? приходиться догадуватись. Ну, та не мені вгризатись до людей за невиразність: «Поки інших учить, себе вперше треба вмить».

Ще раз бувай здорова!

От іще що: чого ти хочеш тримать екзамен в сент[яб-рі], де ти візьмеш час на підготовку? їй-богу, не заморюйся даремне!!

Фотя тобі кланяється.

32. ДО Л. М. ДРАГОМАГІОВОЇ

19 вересня 1898 р. Київ 7.IX

Дорога дядино!

Почала я Вам вчора писати, але потім роздумалась і відложила на сьогодні, коли будуть відомі скутки Зори-них екзаменів. Як бачите, він прийнятий. Поки почнуться занятія, я буду заніматись з ним, щоб часом не забув чого. Надто треба налягти на диктовку, бо все-таки він пише по-русски неважно. Потім, коли він ходитиме в гімназію, теж буду репетировать його по всім предметам, окрім греческого і математики, бо в сих двох я і сама не міцна. Тепер я буду начальником учебної команди, бо Ліля думає провести зиму з папою в Колодяжному. Правда, буду я тут до января, а там хочу поїхати в Берлін і там, коли згодяться хірурги, різати свою ногу, бо хоч вона і не болить особливо тепер, та все-таки не вилічилась ін’єкціями радикально і по скількох маленьких рецидивах я заключаю, що не сьогодні-завтра знов може наступить великий рецидив, якого краще не ждати.

Ми тепер живемо en petit comite мама, я, Оксана, Зоря і Микось. Мама на днях думає їхать в Колодяжне, де, певне, пробуде досить довго, а тим часом все ходить по справах, от і тепер нема її дома. Не знаю, чи хутко вона збереться Вам написать, бо таки їй тепер клопоту чимало з початком учебного сезону.

Чому Ви нічого не пишете, чи думаєте приїхати в Росію? Дуже б я хотіла знати, які Ваші плани. Що зробите з бібліотекою? Знаю, що трудно і тяжко Вам вибиратися з Софії, але ж для Ради, а надто для Зорі було б краще, якби Ви були тут. Пишу се не для того, щоб накидатись Вам з своїми порадами, а просто виражаю своє щире бажання бачити Вас і Зорю не поділеними горами та границями.

Після довгого мовчання варто б і довший лист написати, але спішуся, щоб не затримувати Зорину звістку.

Сподіваюсь, що за минуле мовчання Ви вже мене простили, тому ие було моєї злої волі!

Цілую міцно Вас і всіх, хто з Вами.

Ваша Леся

33. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

7

19 вересня 1898 р. Київ 18j^98

Милая Лілія!

Зоря видержав екзамени! Grace a dieu c’est fini! 1 Тільки що я заставила його написать про се Л[юдмилі] Мих[айлівні] і сама написала. Екзаменували його дуже легко і не тільки ніяких умисних причіпок не робили, а ще немов щадили його. Впрочім, не його одного, а взагалі всіх щадили, бо з переміною місця гімназії в ній поменшало учеників і, видно, начальству не вигідно провалювать новопоступаючих. Возня ще тільки предстоїть з документами Зорі, з тим дворянським достоїнством і паспортом «на жительство». Мама оце мусить іти в старо-київський участок для всяких виясненій та заявленій. Детально не можу тобі роз’яснить, в чім іменно діло, бо все то якось плутається в моїй голові: мама сама, певне, про се писатиме. До того ж мама збирається їхати в Колодяжне, правда, «на сих днях», а се, як ти знаєш, термін невиразний, тепер же більш ніж коли, бо справді тепер клопоту чимало, надто з Зориними справами і його обмундировкою. Вчора мама і Зоря весь Крещатик і Ва-сильковскую сходили і все-таки не знайшли для нього плаття готового, отже, треба заказувать. Заніматься з Зорею хотіла б я сама, от тільки з математикою та грече-ским не знаю як буде, впрочім, греч[еским] на пертих