Леся Українка - Том 11

на хуторі, коли вони збирались, і доля врятувала мене від сеї partie d’ennui! 1 Шкода, що ти виїхала, тепер, як Миша приїде, було б ліпше, якби ми обидві були тут, та що вже — «долг выше всего!».

Бувай здорова! Цілую тебе міцно, моя Лілія, Джілія, Ліліточка! Папу і все товариство теж міцно цілую.

Твоя Леся

P. S. Ділова справа: ніяк не можу знайти чулок, що ти значила, де ти їх сховала?

роковин (до октября) скінчити, але обіцяти не можу. Тільки що отримала велику пачку рукописних лекцій учительських М[иколи] Васильовича], як знайду де підпис, то Вам пришлю, а як ні, то випрошу у кого з кореспондентів. Я тільки сьогодні знайшла Вашу приписку про се, і то зовсім несподівано — така вона маленька і незначна. Я чула, що в [Петербурзі] збирались матеріали, не знаю, чи то для Вас, чи то щось зовсім незалежне? Тим часом обставини складаються мені до роботи добре: люди і матеріали сприяють, а навіть здоров’я мало заважає, бо значно поправилось проти минулого року; до зими, я знаю, здоров’я мусить витримать, бо літом я завжди маюся краще, а там вже все одно робота буде скінчена, так що за мене не бійтесь, буду «держатись». Енергія тим часом служить, сподіваюсь, так буде до кінця сеї роботи, бо ніхто ж її на мене не накидав — сама я обізвалась.

Щодо коштів, то я не допущу, аби Ви брали їх па себе, то було б не по правді. Обрахуйте, скільки треба буде на видання, а решта моє діло.

Спішитись дуже з виданням, на мою думку, не треба, себто спішитись в ущерб грунтовності, але, звичайно, «мо-нятись» не треба, я се тямлю.

Скажіть, як справа стоїть з друкуванням дядькової кореспонденції, що почалось у «Ж[иті] і с[лові]»? Мені крайня досада, що я сі дві остатні зими зовсім не могла збирать по бібліотеках тих дрібних статей, про які Вам колись казала. Я була таки почала ту роботу, але сидіння правцем в публічній бібліотеці показалося вище моїх сил, а помічників не було. Не думаю, щоб і сеї зими вийшло краще, бо, може, таки будуть мене різать, тоді знов полежу трохи, а там побачимо — загадувать ще рано. Qui vivra verra! 1

Дрепера хотілось би мати. Попробуйте прислать, а кошти я зверну у всякім разі.

Бувайте здорові!

Л. У.

31. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

О

20, 24 серпня 1898 р. Гадяч ^__дз

Моя милая Лілія!

Що се ми одна одній не пишемо? Аж чудно! Положим, ти писала «до громадської відомості», але ж, може, знайшлось би що-небудь і до особистої моєї? Я тепер взагалі мало листів пишу, втравилася в переклад (російський]) «Блакитної троянди». Мама і Серг[ій] Костянтинович] «весьма очень искусно» заставили мене дати слово, що я її перекладу ще до виїзду в Київ, і тепер я караюсь за власний sentiment d’honneur 1. Переклала оце дві перші дії і просто мало не згинула од нудоти: цур йому, перекладати власні твори! Треба скоріш прославитись, чи що, аби вже знайшлись такі злощасні люди, що прийняли б на себе сю невдячну роботу. Сьогодні напало на мене завзяття лінощів, і я перекладала не тільки вдень до обіду (що роблю кожен день), але й увечері — ну та вже досить. Більш нічого особливого не роблю, перечитую лекції М[иколи] Васильовича], прочитала «Париж», «Об искус-стве» Толстого, скілька драм Ібсена, все то читалося, висячи в гамаку або лежачи увечері в ліжку, мої очі колись скажуть за се «спасибі!»!

12.VIII. Три дні провалявся мій лист, поки я знов зібралась взятися за нього. Діло в тім, що почала я його увечері, витративши енергію на перекладі, другого дня зрання ми з Мишею і Фотею (що тижнів півтора як у пас) поїхали в Броварки дивитись на могили і здіймати з них фотографії. Я вилізла тільки на одну, але зате на саму найвищу,— вид з неї дуже широкий і хороший. Миша, а надто Фотя вилазили мало не на всі могили. Вітер був у той день навісний, і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко.

Після сеї подорожі я вже другу половину дня нічого не писала і навіть здавалось мені, що я не зовсім здорова. Проте другого дня, коли наші вибрались в Цяцьчин хутір, то і я поїхала з ними. Не знаю, чи була ти на тому хуторі? От хороше місце! Якби там була вода, то було б там ліпше жити, ніж у Гадячі (abgesehen що там нема в чому жити — ні хати, ні хижки не лишилось з давніх часів). Садок там гарний, тільки, звичайне, запущений до стану справжніх сельвасів (sauvagerie 33,— мовляла Ліда), є там хороші дуби, берести і сливок видимо-невидимо. Вид на хутірську балку і на близькі ліси чудовий. Фотя з Мишею і там дещо здіймали, але я ще їх знімків не бачила. Фотя тепер став завзятим колекціонером, накупив на ярмарку з півдюжини різних плахот, чим і заслужив від Лисавети прозвище «плахтёр». Він якось виріс непачо і вилюднів за сей рік, хоч все-таки, певне, нового пороху іго видумає... В сю хвилину він сидить надворі і малює Ліно ЇТсмирову на фоні плахти. Має віп тепер три «натури»: Дню, Лопу і Мишу нашого *. Аня і Лена малюються просто як «головки», а Миша — в гамаку межи шовковицями в позі «спящого». Я, слава богу, не підходжу під Фотин смак і через те «увековечена» не буду.

Вернувши з Цяцьчиного хутора (по дорозі ми ще заїздили в Ковалевщину), я вже добре розломилась і ввечері, а надто вночі, була слаба,— нічого особливого, тільки жар і нога боліла. Вчора цілий день валялась в такому стані, а сьогодні вже маюся ліпше, хоч іще не зовсім добре. Та вже коли пишу, то живу (scribo, ergo sum34). Літо минає, і треба зарані миритись з думкою, що такі напади жару і болі ноги будуть від часу до часу прокидатись, бо навіть у Криму вони були. Ceterum censeo gam-bam meam resectam (чи, може, resecendam?) esse...35 Отримала я через тьотю Єлю запросини їхати з Садовськими в Крим, але запросин прийняти не могла, бо, primo 36, не думаю проводити взагалі зиму в Криму, а думаю