Вахтанг Кебуладзе - Чарунки долі

але й поновлювальної сили потребує войовничих кочових вершників. У деяких культурах є, так би мовити, власні вершники. Наприклад, в Аргентині таку роль відграють гаучо — відважні пастухи. Але більшість культур потребують чужоземних вершників. Саме вони вливають свіжу кров у занепалі культури і в руйнівному пориві очищують ґрунт для нового культурного творення. Племена ахейців, дорійців та іонійців у Мікенській цивілізації, північні варвари в Римі. Історія рясніє такими прикладами. Але не лише історія. Поетична фантазія Ніцше в пошуках надлюдини створює міфічне плем’я гіперборейців, людей, які живуть по той бік північного вітру, по той бік добра і зла. І все-таки, якщо вірити Борхесу: «Фігура чоловіка на коні загадкова й патетична. Проминає Бич Божий Атила, проминає Чингісхан, проминає Тимур, вершник із потужним галасом руйнує і засновує великі царства, але його руйнування і творіння — лише ілюзії. Його справи примарні, як і він сам. Від землероба[19] походить слово «культура», від міст[20] — слово «цивілізація», а вершник, як буревій, промчить і зникне»[21].

Сенсорний комфорт

Розум не універсальний, універсальна лише чуттєвість. Універсальність розуму — головна помилка епохи Просвітництва. Головна помилка антипросвітницьких проектів — заперечення універсальності як такої. Саме через це заперечення всі ці проекти є заручниками Просвітництва. Їхня логіка хибна, оскільки визнає універсальність лише розуму. Істеричний вигук Достоєвського «якщо Бога немає, то все дозволено» цілком відповідає його месіанській максимі: «Краса врятує світ». Настільки ж претензійно звучить і сентенція Ніцше про те, що «лише як естетичний феномен буття і світ виправдані у вічності». Це голосіння тих, хто втратив віру в універсальність розуму і нездатний визнати примирливу невибагливість чуттєвості. Вона вчить нас простого сприйняття світу таким, яким він є для нас. Світ не потребує спасіння або виправдання. Він і без цього є й існуватиме надалі. Його існування і без цього виправдано. Ми приходимо в нього, щоб жити в ньому, а не для того, аби виправдовувати його чи, боронь Боже, рятувати. Та й згубити його ми навряд чи здатні, хіба що лише той світ, у якому ми самі здатні жити, тобто самих себе. Світ прекрасний і жахливий водночас, незалежно від того, як ми його оцінюємо. Але нашу чуттєвість породжує сам світ, аби ми були спроможні сприймати як його неймовірну красу, так і його жахливу потворність, адже ми самі є створіннями цього світу.

Запорука того, що на підставі чуттєвості неможливий тоталітаризм, полягає в тому, що в нас є декілька форм чуттєвості. Окрім того, уявити чисту чуттєвість неможливо, бо вона завжди опосередкована розумом. Зрештою, і чистий розум — це лише штучний конструкт, продукт узурпації, до якої схильний розум. Він здійснює цю узурпацію, стверджуючи вдавану незалежність власних ідей від чуттєвого досвіду. Втім, якщо розум має природну схильність до такої узурпації, то чуттєвість до неї нездатна, адже, як уже було зазначено, по-перше, вона сама по собі плюралістична, а по-друге, завжди потребує керівництва розуму. Розгляньмо перший аспект, а саме множинність форм нашої чуттєвості. Тут справа полягає в тому, що цих форм не просто п’ять, але й що, з одного боку, їх не можна звести одну до одної, а з іншого — жодну з них не можна виокремити в чистому вигляді. Звісно, відмирання деяких форм чуттєвості й компенсаторне посилення інших можливе в результаті вроджених або набутих патологій. Але тут ми розглядаємо чуттєвий досвід здорової людини, яка постає перед нами не як випадкова констеляція настільки ж випадкових природних чинників, а як прояв глибинної людської природи, а отже, світу, частиною якого ми є.

Домінування однієї з форм чуттєвості у здорової людини перетворює її на чудовисько, що яскраво демонструє Патрик Зюскінд у романі «Аромат». Головний герой роману має фантастично розвинутий нюх, що дає йому змогу зробити кар’єру парфумера. Втім, він робить її у доволі екстравагантний спосіб: убиваючи красивих молодих жінок, які гарно пахнуть, щоб законсервувати їхні природні аромати й створити, змішуючи їх, найдосконаліші парфуми всіх часів. Тут можна побачити вкорінення моральності в чуттєвості й, відповідно, етичного в естетичному. Якщо спробувати сформулювати цю вкоріненість у негативний спосіб, то можна сказати, що фізично здорова людина з нерозвинутою гармонійно чуттєвістю вироджується і в етичному плані. Якщо шукати позитивне формулювання зв’язку моральності з чуттєвістю, то, безсумнівно, маємо апелювати до Кантового вчення про вільну й залежну красу, адже саме здатність людини до чуттєвого сприйняття краси як такої, що не зумовлена жодною практичною метою, робить із неї, на думку Канта, моральну істоту. Натомість естетична ницість зумовлює моральне зубожіння і окремої людини, і всього суспільства. У світі індивідуальних золотих унітазів і смердючих громадських убиралень моральність неможлива.

Крайнощі вбивають моральність, а добрий смак не терпить крайнощів. Отже, добрий смак хоча й не обов’язково породжує моральність, але створює для неї сприятливі умови. Смак — це не необхідна, але зазвичай достатня підстава моралі. Втім, якщо бодай одна з наших форм чуттєвості є упослідженою, ми нездатні розвинути в собі добрий смак. Тож запорукою моральності є сенсорний комфорт. До того ж сенсорний комфорт для всіх є умовою рівності людей. Він не означає чуттєвої розбещеності, навпаки, заручники чуттєвих насолод втрачають рівновагу, необхідну для комфорту. Наша чуттєвість демократична, адже здатність чуттєвого сприйняття у всіх людей коливається в певних межах. Надто розвинена окрема форма чуттєвості є радше винятком, а не правилом, як нюх у Зюскіндового парфумера. До того ж таку надрозвинутість одного чуття зазвичай компенсує притлумлення інших. Людина з абсолютним слухом може мати доволі примітивний візуальний смак або бути байдужою до витончених запахів. Дегустатор, який розрізняє тисячі відтінків смаку вишуканих страв, навряд чи витрачатиме час на вдосконалення інших форм чуттєвості. Іншими словами, він чинитиме розумно, розвиваючи досконаліше від природи чуття й нехтуючи розвитком інших. Саме розум підкаже йому таку стратегію поведінки, адже розум керує чуттєвістю. Але що це означає для звичайної людини, в якої не розвинуте окреме чуття, що зумовлювало б якийсь особливий хист? Брак акцентуації одного чуття мав би сприяти гармонії. Гармонія чуттів є справою розуму, але досягнення такої гармонії можливе лише за умов сенсорного комфорту.

Сенсорний комфорт є не метою людства, а умовою людяності.

Люди мають прагнути до сенсорного комфорту не заради нього самого, а заради того, аби нарешті справді стати людьми. Сенсорний комфорт — це умова щастя. Але з іншого боку, щастя є умовою сенсорного комфорту. А щасливим не можна бути наодинці. Не можна бути щасливим, коли тебе оточують нещасні люди. Не можна