Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Життя Ніки повільно увійшло в новий ритм. Дні минали в спокої — вона вставала рано, допомагала Маргариті Сергіївні з побутом, гуляла з нею садом, іноді щось готувала або читала їй уголос. У цьому великому, трохи сумному маєтку з товстими стінами й запахом старого дерева, було тихо — іноді навіть надто.

Адріан не з'являвся. Мати казала, що це звично.
— Він у мене завжди такий. Змалку все мусив контролювати. Ще школярем влаштовував мені "перевірки бюджету", — сміялася вона лагідно. — Для нього успіх — це спосіб бути потрібним. Робота — це його душевна броня.

Ніка слухала з цікавістю. Вона ловила кожну деталь, наче краплі дощу в спеку. Їй було цікаво все — як він виглядав у дитинстві, що любив, чи часто хворів. Вона злилась на себе за це.
Зупинись, — казала вона собі. — Це не твій чоловік. І ти не маєш права знову мріяти.

Ввечері вона вийшла у сад, сіла на лаву біля фонтану. В повітрі пахло мокрим листям і хризантемами. Ніка дістала телефон і написала Маші:

> "Привіт. У мене все добре. Працюю в Києві, живу в хорошому місці. Не хвилюйся. Обіймаю."

Вона довго тримала телефон в руці, не відправляючи. А потім все ж натиснула "надіслати".

В ту мить їй здалося, що десь далеко, за містом, десь між справами, хтось теж подумав про неї.