Тіна Волф - Сім поцілунків до кохання, Тіна Волф

— Добрий день! — Марія одразу розцвіла в усмішці, поправляючи свій шалик. — Ми такі щасливі бути тут! — засяяла, неначе ранкове сонце.

— Це поки що, — буркнув Мустафа. — Подивимося, що ви скажете після того, як Ахмед вам покаже, як сідати на верблюда.

— Ахмед? — перепитав Андрій, і тут, наче з-під землі, виріс юнак у яскравому блакитному балахоні, у якого замість зубів був суцільний оптимізм.

— Привіт! Я Ахмед! Я навчав людей з усіх континентів сідати на верблюдів! Один навіть досі там сидить… на Шрі-Ланці. — він засміявся над власним жартом, а потім зробив жест до тварин. — Це наші верблюди: Карім, Сахара і… Кусючка.

— Кусючка? — одночасно перепитали Марія й Андрій.

— Не переживайте, — втішив їх Ахмед. — Вона кусає тільки чоловіків з темним волоссям.

Андрій зробив півкроку назад, а Карім, схоже, підморгнув йому. 

Марія тим часом уже фотографувала килимові намети й Ахмеда, який намагався зробити сальто назад — і впав у чайник.

— Отже, ввечері буде чай із Ахмедом, — прошепотів Андрій, а Марія захихотіла.

Їхня пригода лише починалась, а вже було зрозуміло: нудно не буде.

— Так! Сісти на верблюда — це легко! — запевнив Ахмед, знову з ентузіазмом в очах і невеликою гулею на лобі після падіння в чайник. — Просто сядьте… і тримайтеся за все, що знайдете!

Марія з серйозним виглядом влізла на верблюда на ім’я Сахара. Вона виглядала граційно — як леді, яка знає, як вести себе з благородною твариною. Верблюд тим часом закотив очі, зітхнув і піднявся. 

— Ну от, не так і складно, — задоволено заявила Марія, щойно врівноважилась.

Андрію дісталась Кусючка. Він з недовірою подивився на тварину, а вона — на нього. Це була любов з першого... упередженого погляду.

— Добре, давай домовимось: я не чіпаю тебе — ти не чіпаєш мене, — пробурмотів він і обережно почав підніматися в сідло. Ахмед голосно радів: 

— Молодець! Тримайся! Не забувай дихати!

— Я намагаюся! Але здається, верблюд зараз чхне і я злечу, як космонавт!

Як тільки Кусючка піднялася на ноги — спочатку передні, потім задні — Андрій відчув, що світ перекинувся догори дриґом. Він зціпив зуби, вчепився в сідло й прошепотів: 

— Ой, мамочко, здається ідея сісти верхи на верблюда, була не зовсім вдала ідея, — прошепотів Андрій, намагаючись не злетіти з Кусючки, яка, схоже, вирішила перевірити його на міцність.

— Тримайся! — кричала Марія попереду, вже спіймавши рівновагу і виглядаючи надзвичайно впевненою, наче виросла в пустелі. — Ти виглядаєш, як герой фільму про Індіана Джонса.

—  Швидше я почуваюся, як у фільмі «Катастрофа» у трьох актах! — відповів він, щільно притискаючись до сідла. — А це другий акт: виживання через потіння на верблюді.

Караван повільно рушив пісками. Кусючка йшла рішуче, з таким виразом морди, ніби вона має місію — навчити Андрія бути смиренним. Він намагався не дивитися вниз, щоб не згадувати, на якій висоті перебуває.

— Андрію, а ти впевнений, що все гаразд? — знову озвалась Марія, озираючись. 

— Якщо я впаду, скажи мамі, що я тебе любив! — напівжартома відгукнувся він. — І хай на моїй могилі напишуть: «Загинув, приручаючи Кусючку».

— Гаразд, але могила буде пісочна. Все одно, не хвилюйся, ти тримаєшся чудово! — підбадьорила вона і додала з усмішкою: — Я тобі потім масаж зроблю, якщо доживемо.

— А я тобі тоді куплю нові кросівки, бо твої знову в піску, — парирував він.

І так, у веселих репліках, хитаннях і кривеньких піснях Ахмеда про «свою кохану Фатіму і одного мстивого віслюка», вони все далі занурювалися в пустелю — яскраву, нескінченну, чарівну.

А Кусючка час від часу озиралася на Андрія з тим самим поглядом: «Побачимо, хто тут кого».

Але через кілька хвилин всі вже їхали рівненьким караваном по пісках, злегка розхитуючись, мов човни на хвилях. Піски навколо розгорнулись мов золотий океан. Верблюди йшли повільно, іноді сопіли, іноді загадково зупинялися, ніби хотіли пофілософствувати.

Нарешті дісталися до першої зупинки — невеликої оази з кількома пальмами, де хтось натягнув кольорові килими і встановив низькі столики. Поруч уже парували чайники з м’ятою, і від них піднімалася ароматна пара, змішуючись із запахом спецій, піску й карамелізованих горіхів.

Сонце почало ховатися за горизонт, розфарбовуючи небо у всі відтінки помаранчевого, рожевого й золотого. Пустеля на мить завмерла, наче й вона дивувалася цьому видовищу.

— О, герой верблюжих перегонів зійшов на землю! — засміялася Марія, простягаючи руку Андрію, який намагався злізти з верблюда. — Молодець, я думала, ти десь на середині шляху попрощаєшся з життям і попросиш викликати гелікоптер.

— Я просив, але в пустелі, як виявилось, поганий зв'язок, — відповів він, витираючи піт із чола. — І цей Ахмед  тільки сміявся з мене.