Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Табір дихав нічною тишею. Ітан чатував біля вогню, Віталій полагоджував спорядження. Аліна сиділа, загорнувшись у плащ, але не могла зігрітись. У грудях росла тривога, невидима, як наближення бурі.

Срібні очі почали світитись.
— Він тут… — прошепотіла вона. — Але це не Еріан.

Раптом тиша розірвалась легким клацанням. Постать вийшла з-за дерев — висока, з темною накидкою, шрам перетинав обличчя, погляд гострий, мов лезо.

— Вітаю, маленька обрана, — з легкою насмішкою промовив чоловік. — Ми ще не знайомі. Адрам.

Ітан зірвався на ноги, направивши зброю.
— Ще крок — і я стріляю!

— О, прошу, — зневажливо махнув рукою Адрам, — не влаштовуй спектаклю. Я тут не заради битви.

Аліна підвелась.
— Чого тобі потрібно?

— Подивитись на ту, хто полонила його увагу, — м’яко сказав Адрам. — Знаєш, він не такий, яким здається. Він зломлений, Аліно. Я зробив це. І тепер цікаво… чи ти зможеш його полагодити.

Аліна відчула, як всередині все стискається.
— Чому ти хочеш його знищити?

На мить в погляді Адрама промайнула тінь.
— Бо світ не можна врятувати половинчастими людьми. Тільки ті, хто пройшов крізь зраду й біль, можуть збудувати новий порядок.

Вона зробила крок вперед, і в голосі її почувся виклик:
— А ти впевнений, що сам досить цілий, щоб зруйнувати старе?

Ітан обережно торкнувся її плеча.
— Аліно…

Але вона не відвела погляду.
— Еріан ще має шанс. А ти? Чи тобі вже нічого втрачати?

Адрам нахилив голову, усміхаючись.
— Ти цікава дівчина. Мабуть, через це він і вагається. Але пам’ятай: слабкість заразна. І одного дня вона зламає й тебе.

— Не сьогодні, — твердо сказала Аліна.

Адрам розвернувся, але перед тим, як зникнути серед дерев, кинув:
— Ми ще зустрінемось. І тоді я перевірю, хто сильніший: любов чи руйнування.

---

Коли він зник, Аліна опустилась на коліна. Її руки тремтіли, серце билося скажено.

— Що це було? — Ітан присів поруч.
— Це… попередження, — тихо сказала вона. — Але ще й шанс.

Віталій схилився з іншого боку.
— Шанс на що?

— На те, щоб врятувати не тільки Еріана… але, можливо, і його.

І в очах Аліни загорівся новий вогонь — рішучий, якого раніше ніхто не бачив.

---

Тим часом, на іншому кінці лісу…

Еріан стояв на скелі, дивлячись на вогники їхнього табору.
— Ти вже там, — прошепотів він, ледве чутно. — Але чи досить ти сильна, щоб витримати все, що гряде?..

Вітер здіймав його плащ, а з неба падала перша крапля дощу.

---

Кінець розділу 17.