Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Ніч була тиха. Еріан ішов крізь ліс, лишаючи за собою легкі сліди на вогкій землі. Над головою — лише холодне небо. Його пальці мимоволі стискали медальйон. У голові звучав голос минулого.

“Ти пам’ятаєш, хто я для тебе?”

---

Флешбек. П’ять років тому.

— Ще трохи лівіше! — сміявся Адрам, спостерігаючи, як Еріан намагався поцілити з лука.
— Може, замовкнеш? — крізь зуби видавив Еріан, відпускаючи тятиву. Стріла пролетіла повз мішень. — Чорт.

Адрам упав на траву, регочучи.
— Хто би подумав, великий спадкоємець Ордену — і не може влучити.

— Зате мечем я тебе в два рахунки покладу, — усміхнувся Еріан, кидаючи на нього погляд.

Вони були братами не за кров’ю, а за вибором. Два нерозлучних хлопця, які виросли на тренуваннях, місіях, обітницях. Їхня дружба була легендою серед учнів.

---

Флешбек. Рік до катастрофи.

— Ти змінився, — сказав Еріан, дивлячись на Адама під час таємної розмови в залі Ордену. — Що ти робиш із тими чужинцями? Я чув, що ти продаєш знання.

— Світ не такий, як нам його малюють, брате, — спокійно відповів Адрам. — Ти справді думаєш, що Орден допомагає всім? Ми лише пішаки.

Еріан похитав головою.
— Ми рятуємо життя. Це — наша клятва.

— Твоя клятва. Моя… вже зламалась, — тихо сказав Адрам. — І скоро ти теж зрозумієш.

---

Ніч катастрофи.

Еріан проривався крізь палаючий коридор. Перед ним — зрадник. Адрам стояв над тілом Аріель, тримаючи закривавлений клинок.

— Я довіряв тобі… — Еріан не впізнавав власний голос. — Чому?!

— Бо тільки зламавши старий світ, ми зможемо побудувати новий, — відповів Адрам. — А ти все ще тримаєшся за мертві ідеали.

Вони зійшлися в бою. Леза співали у темряві. Але серце Еріана було розірване ще до першого удару.

— Я не зможу тебе вбити, — прошепотів він, спинившись. — Ти ж мій брат.

— А я зможу, — відповів Адрам — і зник у тіні, залишивши Еріана серед попелу.

---

Теперішнє.

Еріан схопився за голову. Дихання стало важким.
— Навіщо ти повертаєшся в думки? Чого ти чекаєш, Адраме? Що, ти хочеш, щоб я знайшов тебе?

Раптом щось клацнуло в гілках. Він підняв очі — і на мить побачив темну постать. Високий чоловік з шрамом на обличчі дивився прямо на нього.

— Привіт, брате, — долетів до нього знайомий голос. — Як давно ми не бачилися…

І постать зникла.

---

Табір Аліни.

— Ти виглядаєш напружено, — зауважив Ітан, сідаючи поруч.
— Щось змінилось, — сказала Аліна, стискаючи срібний амулет на шиї. — Я відчуваю… у його минулому ще хтось. Хтось, хто наближається.

Віталій підвів погляд.
— Може, ворог?

Аліна ледь усміхнулась.
— А може, той, хто зламає все, що ми про нього знали.

---

Темрява знову закрила Еріана.

Він стояв сам, посеред лісу, і шепотів:
— Якщо ти повернувся, Адраме… значить, цього разу я доведу справу до кінця.

І в його очах уперше за довгий час промайнуло — не лише сумнів, але й гнів.

---

Кінець розділу 16.