Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing

Вогонь тріщав у нічній тиші. Віталій перевіряв зброю, Ітан натягував на плечі бронежилет. Аліна стояла трохи осторонь, вдивляючись у темряву. Вона знала — він прийде. Відчувала це кожною клітиною.

— Що, як це пастка? — пробурмотів Ітан. — Що, як він хоче, щоб ти здалась?

— Я мушу ризикнути, — тихо відповіла Аліна. — Він випробовує мене. Я відчуваю це.

---

Тіні ворухнулися між деревами. З’явився Еріан — сам, без зброї, але небезпека струмувала від нього, мов хвиля.

— Ти справді тут, — холодно промовив він. — Дівчинка зі срібними очима.

Аліна зробила крок уперед. Віталій затримав подих, Ітан стиснув кулаки.

— Я не тікаю від страху, — тихо сказала вона. — І я знаю, що ти тут не просто так.

Еріан примружився.
— Ти смілива. Але сміливість — не захист. Перевіримо, чи ти зможеш втримати своє світло, коли я його зламаю.

Він змахнув рукою — земля під ногами здригнулася. Чорна енергія зірвалася з повітря й рвонула вперед. Аліна підняла долоні — навколо неї замиготіло срібне світло, утворюючи щит.

Її серце калатало. Вона відчувала: це не просто напад. Це випробування.

— Ти не зобов’язаний бути таким, — крикнула вона крізь гуркіт. — Я бачу, що ти тримаєш біль! Не ховай його за темрявою!

Еріан різко завмер. На мить — лише на мить — його рука здригнулась. В його очах спалахнув спогад: Аріель… її голос… її погляд…

— Замовкни! — проревів він, і повітря навколо затремтіло.

Аліна опустила щит. Її голос став м’яким, але твердим:
— Ти не хочеш вбивати мене, Еріане. Бо тоді доведеться вбити те, що залишилось у тобі живого.

Еріан спинився. Дихання було важким, руки стиснуті в кулаки, але він не зробив останнього кроку. Її слова вдарили глибше, ніж будь-який меч.

— Ти не розумієш… — хрипко прошепотів він. — Їх не врятувати. Ні тебе, ні їх.

— Але ми можемо врятувати тебе, — тихо відповіла Аліна.

Тиша. Лише вітер колихав гілки. Нарешті Еріан відступив на крок, а потім ще на один.

— Ми ще зустрінемось, — холодно кинув він, але в його очах на мить промайнуло щось нове — сумнів.

Він зник у тінях.

---

Віталій підбіг до сестри:
— Ти в порядку?!

Аліна стомлено посміхнулась:
— Так. Але він — ні.

Вона знала: наступна зустріч стане вирішальною. Бо в темряві Еріан уже почав боротись не з нею, а… з собою.

---

У темному лісі Еріан впав на коліна, стиснувши медальйон Аріель. Його груди здригалися від важкого дихання. Вперше за роки він сам собі зізнався: серце ще б’ється. І воно болить.

---

Кінець розділу 15.