Olenka Ing - Срібні очі , Olenka Ing
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аліна сиділа біля вогню, стискаючи амулет у долонях. Срібне світло, що випромінювалось від нього, тремтіло, наче хвиля на воді. Усередині грудей щось прокидалося — спершу, мов слабке тепло, а потім — як потік образів, що хлинули в голову.
Флешбек, що не належав їй.
— Ти завжди все руйнуєш! — крик хлопчика, що кидає іграшку на землю. — Чому ти такий?!
— Бо я хочу бути сильним! — кричить інший, з темними очима й зламаним виразом обличчя. — Сильні завжди виживають!
Аліна здригнулась. Образи зникли так само швидко, як і з’явилися. Вона дивилася на амулет і раптом зрозуміла — це не просто дар. Це — ключ.
— Ти все гаразд? — Ітан сів поруч, нахмурившись.
— Я бачила… їхнє минуле, — прошепотіла вона. — Еріана й Адрама. Їхні сварки, їхній біль. Це… було жахливо.
Віталій підійшов, згортаючи карту.
— Значить, твій дар — це не тільки сила, Аліно. Ти зв’язок між нами всіма. Ти — міст.
Аліна підняла погляд.
— А якщо я не витримаю? Якщо я захлинуся їхніми спогадами?
Ітан м’яко торкнувся її руки.
— Ми тут, щоб тримати тебе. Але ти мусиш знати — якщо твій дар допоможе зламати цикл помсти, це буде варте ризику.
---
Тим часом. На іншому боці лісу.
— Вона бачить тебе, — зловісно промовив незнайомець у тіні.
— Знаю, — відповів Адрам, схрестивши руки на грудях. — Саме тому настав час показати їй, що буває, коли зазираєш у чуже минуле.
— Ти боїшся, брате, — тихий голос Еріана пролунав з-за дерев.
Адрам обернувся, і їхні погляди зійшлися. Вперше за багато років.
— Я не боюся, — прошипів Адрам. — Я просто готуюсь.
Еріан вийшов на світло. В його руках була зброя, але він її не піднімав.
— Вона — наш шанс. Якщо ти її зламаєш, усе скінчено.
— Ти досі такий наївний, — зневажливо посміхнувся Адрам. — Побачимо, як довго.
---
Повернення до табору.
— Ми рушаємо на світанку, — сказала Аліна, впевнено піднявшись. — Я більше не боюсь. Мій дар — це не тільки бачення. Це — шанс врятувати їх обох.
Ітан дивився на неї з гордістю, Віталій — з тривогою.
— Але будь готова, — попередив Віталій. — Щоб зцілити минуле, доведеться пройти через найтемніше.
Аліна кивнула, і в її очах спалахнув відблиск рішучості.
— Я готова.
---
Остання сцена. Ліс.
Адрам дивився на їхній табір згори. Поруч стояла незнайома постать — ще один ворог, ще одна тінь минулого, яку вони не знали.
— То… ми починаємо? — прохрипіла фігура.
— Так, — тихо відповів Адрам. — Пора показати їм, що справжня темрява ще попереду.
І ніч поглинула все.
---
Кінець розділу 18.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Срібні очі , Olenka Ing», після закриття браузера.
