Сергій Вікторович Жадан - Господь симпатазує аутсайдерам. 10 книг віршів

із недовірою — мовляв,

куди можна приїхати в такому тумані,

коли корови щоранку приносять молоко,

наче архангели добру звістку.

Хтось із пасажирів розповів:

— Іноді на них тут влаштовують облави.

Передають у новинах: стільки-то

осіб було затримано й відправлено

на історичну батьківщину.

— Це куди? — запитали в нього. — В Індію?

— У Сваляву.

У Сваляві на них чекають дванадцять баронів.

Сидять собі за дубовим столом

в центральному ресторані

й слухають радіо, в якому крутять для

них теплу музику. Офіціантки ходять

довкола, мов чаплі, і діти ховаються під столом.

Світло падає з високих немитих вікон,

і голоси лунають на кухні — батьківщина

для кожного з нас починається там,

куди нас виганяють

із райського саду.

І ось ми з тобою перебираємо речі,

готуючись до зими, і цей перехід

від тепла до холоду

додає злагодженості

нашим з тобою сумнівам.

Хай облава омине ваші фургони і захриплі пси

не винюшать у повітрі ваші хатні гіркоти.

Хай усі мисливці, послані поцілити ваші серця,

виходять коров’ячими стежками

на далекі передмістя. Бо все, з чим маєте

справу, — духи й тварини в чорній траві.

Заговорюєте до них, доторкаєтесь

до невимовлених і неназваних

спалахів вогню.

Таких, як ви, загублених, завжди будуть

боятися й оминати.

Діти будуть зганяти з гнізд наполоханих птахів.

Птахи, заспокоївшись, вертатимуться

на власні гнізда.

3

Так довго в дорозі,

що розгублене ними між шпарок у палубі яблуневе

насіння приживається в волозі й поросі.

Дорога — це час, потрачений нами на розуміння

своєї загубленості. Дерева виростають

на кораблях, що рухаються ріками.

І ось восени кораблі

вгрузають у мул і стоять

серед води і темряви.

Що ти знаєш про дерева?

Дерева пускають коріння

в трюми й машинні відділення,

добираються до присмеркових глибин

і тих закутків, де сховано

сухе зерно й запаси питної води.

Що вони мають тепер робити

на кораблях, які повільно йдуть на дно,

обтяжені листям і гіллям?

Коли будеш думати про дерева,

думай про всіх, кого ти бачила в своєму житті,

про довге коріння, яке пов’язує

нас із життям. Коли будеш думати

про зелені яблука,

думай також про тих багатьох, хто працював

на цій ріці, намагаючись хоча б на мить

стримати її течію.

Кінець жовтня.

Жінки йдуть від берега.

Вітер полоще важкі рушники,

мов прапори переможців.

Земля нагрівається і охолоджується.

І ти нагріваєшся і охолоджуєшся

разом із нею.

Полкові барабани

Скільки минуло часу,

скільки всього трапилось,

а вони знову з’являються на вулицях міста,

з якого їх вибивали десять—п’ятнадцять

років тому, з якого вивозили їхні

тіла в теплих шкірянках, що

диміли кров’ю та порохом.

Знову тримаються хідників

та перехресть — підлітки в кросівках

і гостроносих черевиках перекрикуються

у свої телефони, вигукують прокляття

на адресу диявола, котрий веде їх

за собою вперед

до смерті

та забуття.

Історія — гральний автомат,

завжди заряджений для тебе

чиїмись руками.

Нічого не трапляється з недогляду,

все повертається на свої місця.

Країна, що пробуксовує в жовтих

снігах депресії, потребує нової крові,

тому безіменні агітатори

знову вербують на спальниках

і в трамваях цих юних бойовиків,

завтрашніх генералів,

готових стати до великого переділу,

готових битися за кордони,

лаштувати погроми

в офісах та на автомийках.

Не залишай мене, вітчизно,

не виїжджай услід за зірками,

лишайся зі мною в присмеркових парках

із залізними коробками гральних автоматів,

які хтось зарядив чорними

серцями підлітків.

Якщо і ти залишиш мене,

чи стане мені впевненості

бити в полкові барабани,

відправляти їхні листи,

вести кореспонденцію

з дияволом?

Спробуймо ще раз:

час повертається на старі помешкання

і не знаходить там наших слідів.

Діти все такі ж відважні

у своєму небажанні здаватись без бою,

тому крокують за барабанщиками,

у своїх кросівках, спеціально створених

для того, аби переходити

в наступ.

Не залишай нас, надіє,

тієї пізньої золотої пори,

коли ми будемо ділити здобич,

із відчаєм знищуючи

запаси любові

на військових складах вітчизни.

Співай, сирено!