Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- Магічні сили, - ласкаво посміхнувся цьому вчитель. – Ти відчуваєш у собі їх перетікання?

Учень зніяковіло опустив голову та відвів погляд у сторону, взявши себе за руку:

- Ну… - тихенько почав він собі під ніс. – Вони перетікають… Певно… Там… По тілу…

- Ти можеш описати ці відчуття? – розслаблено спостерігав за ним педагог, чітко розуміючи, що нічого хлопчик не відчуває.

- Ну… Воно відчувається, як… Ем… Перетікання… Сил… По тілу…

«Невже, - ледь стримуючи усмішку, дивився Ракор на все це, - усі діти такі милі, коли намагаються придумати відповідь на питання, якого не знають?» - прикрив свої губи долонею, аби не випустити той смішок, що рвався назовні.

- Вони перетікають, як… Ну… - все продовжував Хаол. 

- Як магічні сили? – потішно завершив за ним учитель.

- Так, - згідно кивнув він. – Як магічні сили… - нерішуче подивився на дорослого.

- Ти їх не відчуваєш. Адже так?

Учень заховав погляд.

- Не страшно, - поклав чоловік свої руки на коліна, долонями догори. – Не всі одразу можуть відчути їх. Вогняній та сонячній крові із цим легше, однак у тебе вона водяна, тож це може викликати деякі ускладнення.

- Хіба кров має зв’язок із магічною силою? – тихо пробурмотів хлопчик собі під носа.

- Звичайно. Правда не такий прямий, як із характером. Магічна сила… - задумливо підняв Ракор погляд до неба. – Я навіть не знаю, як це описати, однак вона відрізняється у магів із різною кров’ю.

- Своїм кольором?

- Ні, колір тут ні до чого, - опустив він очі до Хаола. – Він скоріше впливає на те, як маг взаємодіє зі світом. Однак на сам характер магії він не впливає. У цьому випадку більшу роль грає саме кров. Від неї залежить і характер чарівника, і його нахили у сторонніх мистецтвах. От у тебе, як у мага із водяною кров’ю, мистецтва академії Безкрайньої гладі будуть йти легше та швидше, аніж у інших. Так само у мене, як у мага із вогняною кров’ю, краще розвинені мистецтва академії Червоної лілії, аніж у інших магів нашої академії, хто має іншу кров. Спадковість відіграє важливу роль в твоїх уміннях, однак зараз не про це, - поправив Ракор складки свого одягу. – У тебе і мене магічна сила відрізняється не тільки своєю міццю, яскравістю та кольором, але і дечим ще. Наприклад швидкістю та температурою. Я тепліший за тебе тільки через те, що один з моїх близьких родичів закінчив академію Червоної квітки і передав мені свою кров.

Хлопчик сором’язливо стиснувся, чуючи все це. В пам’яті ще були свіжі спогади про те, як вчитель обіймав його у своїй кімнаті, і що поруч із ним дійсно було тепло.

- А у тебе, - продовжив наставник, - навпаки. Водяна та земляна кров є холоднішими за інші. Через це ти і можеш вважати звичайну погоду прохолоднішою аніж решта.

- Але у нас в академії є інші маги із водяною кров’ю… - тихо зауважив учень. – А мерзну тільки я… - здригнувся, ніби скидаючи з себе сироти.

- Ти вже змерз? – здивувався вчитель.

«Це дійсно якось зашвидко навіть для водяної крові,» - спантеличено завершив він у думках.

- На вулиці холодно… - продовжив Хаол. – І сидіти цілу годину на камінні… - вказав хлопчик поглядом на майданчик для медитації.

- Можемо піти на сонце та сісти на траву, - жваво запропонував Ракор.

- У-у, - заперечно покачав той головою. – Адже ви казали, що має бути тихо. А тихо тільки тут, - підняв очі до вчителя.

Той чутно видихнув через ніс, а потім запитав:

- Ти завжди так швидко замерзав?

- У-у, - опустив учень обличчя.

- А вчитель Кайто тебе оглядав? Йому ти жалівся на те, що постійно мерзнеш?

Підопічний неприємно стиснувся, ніби не хотів говорити на цю тему.

- Хаоле, - притих Ракор, нахилився та заглянув йому у очі. – Йому ти жалівся?

Той покрутив головою із сторони в сторону.

- Чому?

Хлопчик відвів погляд у бік.

- Ти не хочеш спілкуватися із іншими вчителями?

Він зажурено покачав головою.

- Зовсім…? – пошепки засмутився педагог. – Ти їм не довіряєш?

Хаол швидко покрутив головою та зморщився:

- Вони вважають мене мерзотою… Усі вони… - болісно закрив обличчя руками, насилу намагаючись не заплакати.

- Це не так… - співчутливо поклав Ракор долоню йому на голову та за допомогою магії відновив душевну рівновагу. – Вони не вважають тебе таким… - почав лагідно гладити волосся.

- Вважають, - зажурено шморгнув він носом. – Вчитель Уман це при мені сказав, - підняв вкриті сльозами очі до педагога.

«Треба цьому вчителю Уману по язику надавати, - несхвально подумав про себе молодий наставник. – Говорити таке у присутності учня. Про що він тільки думав?»

- Я поговорю із вчителем Уманом на цю тему, - суворо кивнув чоловік. – І змушу його пояснити свої слова. Він не мав права говорити таке про учня. Тим паче у його присутності. Якщо я змушу його вибачитися перед тобою, ти перестанеш думати, що вчителі вважають тебе…? – кивнув у сторону, не наважуючись назвати те слово.

- Але ви молодий вчитель, - нерішуче заявив хлопчик. – Вчитель Уман головніший за вас… – витер сльози. – Він не буде вас слухати…

- Чого б це? – вразився Ракор. – Хоч я і молодий, але ж вчитель. До того ж ти такі нехороші речі про нього говориш. Він зобов’язаний пояснитися.

- Він не поясниться… - опустив Хаол погляд.

- От поговорю з ним і перевіримо хто з нас правий. Можемо навіть побитися об заклад, - протягнув йому руку, якою гладив волосся.

- «Побитися об заклад»? – підняв хлопчик очі на старшого. – Це як…?

- Це ми сперечаємося хто з нас правий. Якщо правий я – я виграю. Якщо правий ти – виграєш ти. Той, хто програє, має щось зробити. Що саме – ми зараз домовимося.

- І що ви хочете, щоб я зробив, якщо я програю…? – нерішуче та напружено поцікавився учень.

- Будемо ще раз медитувати. А якщо програю я – що ти хочеш?

- Не знаю… - опустив він погляд на чоловічу долоню, яка все ще була протягнута до нього.