Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Наступного ранку я одразу пішла до кабінету Білова. Я не знала, що очікувати від цієї зустрічі, але все ж таки підійшла до дверей і ввійшла.

— Привіт, — сказала я, намагаючись звучати впевнено.

Білов підняв погляд на мене, але не відповів. Він просто подивився холодно і байдуже, як завжди, але цього разу мені здалося, що він наче відсторонюється ще більше. Він вказав на стілець, мовчки чекаючи.

— Сідайте, міс Алісо, — сказав він, його голос був без емоцій, з відчутним холодом.

— Щось сталося? — запитала я, не розуміючи, чому він такий відсторонений.

— Я сподіваюся, ти розумієш, що ця ніч була помилкою, яка більше не повториться, — відповів він, поглянувши на мене серйозно. Його слова вдарили по мені, як лезо ножа.

Мої серце й розум не могли вловити ці слова. Я спробувала відповісти, але голос не слухався.

— Мені здається, що я почала задихатися, — прошепотіла я, відчуваючи, як холод пронизує мене, — помилкою, але…

Білов, здавалося, вже не звертав уваги на мої слова, зосередившись на своїх думках.

— Я пропоную все забути і повернутися до реальності. Я твій начальник, ти моя підлегла, поки не відпрацюєш борг, — його слова стали холодними ланцюгами, що обвивали мене.

— Як скажете, пане Білов, — відповіла я, намагаючись приховати емоції.

— Можеш йти, приступай до роботи, — сказав він, і я відчула, як щось важке нависає в повітрі.

Я вийшла з його кабінету, і не стримала сліз. Мої очі стали мокрими, і я, не в змозі тримати себе, побігла в туалет. Виглядала я як зовсім інша людина. Я, яка ще вчора вірила в себе, сьогодні відчула, що ось ця холодна стіна між нами стала непереборною. Я розридалася, спираючись на раковину, поки хвилі сліз не вщухли. Коли заспокоїлася, повернулася до роботи, в надії, що цей день не буде настільки важким.

Я дала собі обіцянку, що ми більше не згадуватимемо про ту ніч. Я мушу зібратися і рухатися далі. Проте, цієї ночі мої почуття знову почали крутитися, як вихор, і я зрозуміла, що все це не так просто.

Після закінчення робочого дня я поїхала додому. Я була виснажена, як ніколи. Відчуття було таке, ніби мене просто вичавили, і вже не було сил навіть думати про те, що буде завтра. Я включила телевізор, замовила піцу і лягла на диван. І, не чекаючи, заснула в такому темпі, в якому проходили два останніх тижні. Реабілітація у мами, робота, і ніякого особистого життя. Моя взаємодія з Біловим зводилася до того, що ми були просто колегами, які зайвий раз не говорили один з одним. Стрес перетворився на звичку, і я постійно відчувала нудоту, але ще більше мене дивувало, як сильно зріс мій апетит. Я ніколи не їла так багато, але, з іншого боку, мій організм потребував цього. Я була постійно голодна і втомлена. Не було ні сил, ні бажання аналізувати все, що відбувається.

Через тиждень стало трохи легше. Білов поїхав у відрядження, і я відчула полегшення. Я знову могла працювати в своєму темпі без постійного нервового напруження. Але, на диво, почала помічати, що критичних днів у мене не було вже кілька місяців. Це турбувало мене. Я вже давно не звертала увагу на свої фізіологічні зміни, але тепер це стало все більш очевидним.

Я вирішила не чекати і звернутися до лікаря.

Аліса: — Добрий день, можна записатися на огляд?

Лікар: — Так, вільні години з 14 до 18.

Аліса: — О 17

Лікар: — Чудово, очікуємо вас. До побачення.

Аліса: — Дякую.

Я поклала трубку і намагалася якнайшвидше закінчити роботу. Я не могла більше відкладати це на потім. І ось, я вирушила до лікаря. Коли я прийшла на огляд, лікар почав задавати дивні питання.

Лікар: — Як часто у вас нудота?

Аліса: — Кожен день.

Лікар: ви робили тест на вагітність?

Аліса:ні

Лікар: з догляду на те що ви описали, і які даєте симптоми.

Лікар занотував все в блокнот і подивився на мене.

Лікар: — Вітаю, ви вагітна…….