Тея Найт - Кава зі смаком ненависті, Тея Найт

Я прокинулася поряд з ним і відчула незвичне відчуття втоми. Ми заснули так пізно, коли сили закінчилися в обох. Але, попри це, я знала, що маю йти. Встала, приготувала сніданок, швидко накинула на себе одежу й вирушила до мами. Операція мала бути сьогодні о 15:00, і я не могла бути спокійною. Таке хвилювання охоплювало мене, ніби я мала відпустити частину себе. Цей день був як картина, що тане, і я не знала, як зібрати все до купи.

 Я цілий тиждень не була в кав’ярні, не бачила маму уже тижден,і все більше відчувала себе загубленою. Робота забирала весь мій час, я не завжди встигала поїсти, жити на швидку руку стало моєю реальністю. Але все це насправді було не так важливо. Я точно знала, що мої почуття до Білова – справжні. І ця ніч, проведена з ним, тільки підтвердила це.

Коли я доїхала до лікарні, руки в мене тремтіли. Якось важко було дихати, ніби кожна хвилина тепер була частиною великого випробування. Я зайшла до палати, і мама лежала, виглядаючи такою слабкою і беззахисною. Її очі були закриті, але серце моє не переставало битися в передчутті цієї важливої миті.

— Мамо, все буде добре, — сказала я, намагаючись приховати хвилювання в голосі.

— Сонечко, я так боюся, — відповіла вона тихо, але я чула, як її голос ледь не зривається.

— Не хвилюйся, мамо. Ти сильна, ти все переживеш. Я з тобою. Завжди.

І ці слова звучали для мене як обіцянка. Я сиділа поряд, спостерігаючи за тим, як до нас заходить лікар з двома медсестрами. Вони готували маму до операції.

— Ваша мама готова, — сказав лікар, і я кивнула йому, розуміючи, що ось вона, та хвилина, коли її заберуть.

Лікар подивився на мене й на знак розуміння кивнув головою, а потім повів маму в операційну. Я залишилася сама в порожній палати, нервуючи й підсвідомо відчуваючи, що щось важливе зараз відбувається, чого я не можу змінити.

Звук телефону вирвав мене з думок. Це був Білов.

Білов: “Треба поговорити негайно. Завтра перед роботою зайди до мене.
 

Моя рука затремтіла, коли я прочитала повідомлення. Це могло означати що завгодно. Знову щось сталося, чи це я надумала? Відчуття було таке, ніби темна хмара почала нависати над моїм життям. Не було часу відкладати ці питання. Я закрила телефон і взяла глибокий подих.

15:00. Операція розпочалася. Я не могла залишити свою маму. Серце було переповнене страхом і любов’ю. Але я знала, що це було необхідно. Я не могла допустить, щоб вона залишилася сама в цей момент.

Минав час. Я сиділа на стільці, думала про все, що сталося, і, на диво, розуміла, що мої почуття до Білова не зменшуються, а лише ростуть. Хоча все, що він від мене вимагав, було далеко від нормальних стосунків. Але коли він написав те повідомлення, я відчула, що саме це може змінити щось у моєму житті. А що я могла зробити, крім того, як піти до нього?

Час тягнувся, і я не могла відволіктися від думок. Мама переживала найважливіший момент у своєму житті, а я була змушена вирішувати інші проблеми, які поглинали мене. Спокій був тільки на поверхні, але всередині все тремтіло, як земля під ногами.

Мій розум на мить зупинився, коли лікар повернувся і повідомив, що операція пройшла успішно. Я зітхнула з полегшенням, відчуваючи, як важка напруга на мить залишає моє тіло. Але ж в голові залишалися питання, на які я не мала відповідей. Що буде далі? Чи дійсно все це варте того? І що буде з нами з Біловим? Мої емоції були нестримними, і я знала, що найближчим часом доведеться знову зробити вибір.

Тим часом, я повернулася до своєї матусі, щоб підтримати її в цей важливий момент. Але питання залишалися відкритими, і я вже знала, що моє життя змінюється – занадто швидко, і, можливо, не так, як я очікувала.Невже все буде добре?