Мар'яна Доля - Впізнай мене, Мар'яна Доля
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я нервувала. Останній автобус за півгодини, а Магди все не було. Юрій вже давно поїхав, я прибрала, помила посуд, і тепер стояла, просто витріщаючись у вікно. Погода псувалася, насувався шторм, поривчастий вітер налітав на будинок, стукав нещільно зачиненою кватиркою на другому поверсі. Що я буду робити, якщо Магда повернеться, коли автобус вже піде? Викликати таксі? Чи подзвонити Стасові?
Повагавшись, я все ж набрала його номер.
— Привіт, — сказала винувато. — Здається, я не встигаю на автобус.
— Диктуй адресу, я приїду. — відразу ж сказав він.
— Справа в тому, що я мушу дочекатися господиню будинку. Вона не залишила мені ключ, я думала, повернеться раніше…
— Не проблема, я почекаю в машині, поки ти все владнаєш. Але, може, все ж попросити ключ? Бо якщо я буду на чергуванні, то наступного разу не зможу приїхати…
— Добре, я попрошу, — цієї миті я почула, що вхідні двері грюкнули і сказала: — Здається, тобі не доведеться довго чекати. Я скоро звільнюся…
Він відповів, що вже виїздить, і розірвав зв’язок. Я поклала телефон і обернулася до Магди, котра саме увійшла до кухні.
— Вибач, що затрималась, — сказала вона. — Посварилася з Юрою, настрій був гірше нікуди. Заїхала в бар і випила келих мартіні.
Я подумала, що трохи необачно сідати за кермо після відвідин бару, але вирішила змовчати. Все ж, вона платить мені за роботу по господарству, а не за те, щоб я була Капітаном Очевидністю.
— Нічого страшного, — сказала я. — Чи треба моя допомога завтра? Господаря ж не буде?
— А що, як його нема, то тобі не треба нічого робити? — роздратовано озвалася вона.
— Вибачте, я просто вирішила уточнити.
— Приїзди так, як сьогодні. Треба попрати, — вона важко опустилася на стілець. — Як він мене дістав своїми придирками! Виказував і виказував, що я не стежу за його одягом…
“Так, у нього справжній пунктик щодо одягу”, — погодилася я подумки.
Цікаво, звідки взявся цей висновок — чи з того, як Зотов сьогодні вранці роздратовано викидав речі з шафи? Чи все ж я щось пригадала?
— Він з тобою говорив? — раптом підозріливо поглянула на мене господиня будинку.
— Та ні, нічого особливого, — я знизала плечима. — Попросив попрасувати одяг, потім я запропонувала пообідати. А тоді він поїхав…
— Він не чіплявся до тебе? — вона уважно дивилася на мене, немов шукаючи сліди доторків свого співмешканця чи його поцілунків.
— Ні, — я похитала головою. — Він практично не звертав на мене уваги.
— Ну, тоді добре, — вона ніби трохи розслабилась.
Я почула звук автомобільного двигуна.
— Я тоді піду, — сказала з легкою усмішкою. — Приїду завтра о десятій. Чи треба раніше?
— Хай буде десята, — кивнула вона.
— А можна взяти у вас ключ? Бо сьогодні автобус уже пішов, я попросила свого хлопця за мною приїхати. Але завтра він не зможе…
— Я завтра приїду раніше. Або дам тобі грошей на таксі, — відчеканила вона. — Але ключа від мого будинку ти не отримаєш. Тут уже вибачай… Все, можеш бути вільна!
Я вийшла з будинку, відчуваючи неприємний післясмак від цієї розмови. Це було несправедливо. Будинок насправді був моїм, ну, принаймні, наполовину. А та фарбована лахудра не мала до нього жодного відношення. І мене страшенно гнівало те, що я не могла розповісти про це жодній живій душі…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Впізнай мене, Мар'яна Доля», після закриття браузера.
