Рустем Халіл - Часу немає, Рустем Халіл

й витріщився на Едема, потім простягнув йому мокру на кінчиках гілку й побіг у бік Пейзажної алеї. 

Едем згадав глибоке потрясіння, яке він відчув, коли вперше вийшов з наскрізного проходу, схожого на нору, до чудернацьких скульптур на цій алеї. Тоді він став свідком казки, схованої від чужих очей висотними будинками. І той перший трепет досі відлунював у ньому, коли він опинявся в цьому далекому від буденності куточку міста. Майбутній маршрут був визначений. 

Спершу Едем оббіг музей історії України і перейшов на швидкий крок біля фундаменту Десятинної церкви — вона нагадала йому залишки давнього лабіринту. На початку алеї ангел із каштановим волоссям забрався на вежу з подушок і готувався подути в мідну трубу. Велелюдна серед дня Пейзажна ще не прокинулася на повну. Одне за другим грюкали вікна сусідніх будинків, впускаючи в квартири шум ранкового міста. Шипів кавовий автомат, нагадуючи, що Київ уже багато років як приєднався до низки кавових міст. Скрипів ресорами дитячий візочок — його енергійно котив хлопець у спортивному костюмі. 

У плащі, зітканому з блакитних монеток, обіперся на шпагу Маленький принц, а біля його ніг нашорошив вушка й підняв антеною хвоста приручений ним Лис. За спиною Принца, поклавши руку на його плече, ніби мати, яка відправляє сина на випускний, позувала жінка в незграбній сукні. Її супутник у сорочці з грубої вовни тримав у витягнутих руках телефон і присів, обираючи потрібний ракурс. 

— Ти хочеш, щоб пес теж потрапив у кадр? — спитав він. 

— Міцний, — сказала його дружина замість відповіді й точно взяла би в полон музиканта для спільного фото, але Едем уже пробіг повз них. 

На дитячому майданчику двоє малюків вищали від захвату, скочуючись із вуличної гірки, а няня на лавці пильно стежила за їхніми пустощами. Зеленоокий Чеширський Кіт із Країни чудес ощирився у страхітливій посмішці. Поряд із ним умостився Білий Кролик, чий будильник із дзвінком розтікався на мозаїці, ніби це були фантазії не Керрола, а Далі. 

Біг бадьорив голову, відкидаючи все зайве. Була дорога, був Едем у тілі відомого й любимого багатьма музиканта, був весь день попереду. Одного не було — зайвого часу. Часу для рефлексій. 

На балконі першого поверху дама в акуратному домашньому халаті з чашкою кави в руках зображала задуму. За кілька метрів, біля обклеєного оголошеннями під’їзду, двоє чоловіків стежили за кожним її ковтком. Один тримав над нею мікрофонного журавля, другий схилився над екраном установленої на штатив кінокамери. Незнайома Едемові актриса побачила Міцного — і не змогла стримати дружньої усмішки. Сцена була зіпсована. 

Над обривом ховався в тіні дерев залишок того, що було колись пам’ятником колінвалу. Мабуть, задля науки вандалам тут установили табличку, і Едем пам’ятав її текст: «У процесі еволюції людство зробило величезний крок уперед від дикості до варварства». Відволікшись на прожектор на трьох колесах, що лив із висоти потік «цементного» світла, Едем ледь не спіткнувся об пекінеса з висолопленим язиком. Дівчина, яка його вигулювала, навіть не помітила зіткнення — уся її увага була прикута до телефону в руці. 

Зачіпаючи головою гілля, Едем пробіг під сталевими струменями чотирьох пісяючих хлопчиків, яких скульптор наділив зростом баскетболістів, статурою пролетарів та розфарбував у синій, червоний, зелений і жовтий. Біля п’ятиповерхівки, бокова частина якої мала колір перестиглої канадської сливи, Едем знову спинився, аби віддихатися. На полотні стіни — козак опустився на одне коліно. Він мав голову орла, у лівій руці тримав напоготові булаву, а правою розтинав мечем змія з перетинчастими крилами, на обох кінцях якого замість пащі та хвоста художник зобразив долоні з чіпкими пальцями. Тут алея стікала тонким струменем у русло Великої Житомирської. Едем не зумів зібратися на силі для наступного ривка, тож вирішив, що вже витиснув із неспортивного тіла Міцного достатньо для цього ранку, а тому пробіжку закінчено. 

До «Хаятта» звідси можна було дійти пішки. Едем не хотів витрачати безцінний час на дорогу додому заради оновлення гардеробу. Як людина, що розпоряджалася чужою кредитною карткою, він міг дозволити собі вчинити інакше. 

Найближчий фірмовий бутік одягу ще не працював, та крізь зачинені скляні двері Едем бачив, що менеджерка магазину вже на місці. Едем постукав, і вона відчинила не відриваючи погляду від телефону в руці. Едем гойднув дзвіночок над дверима, і дівчина здригнулася. 

— Доброго ранку, — сказав Едем. — Мені без вас ніяк не обійтися. 

— Матінко… — майже вигукнула менеджерка, угледівши перед собою Міцного і від несподіванки не знайшовши в своєму словнику інших слів. 

У бутіку знайшлися підходящого розміру піджак, сорочка та джинси. А от із тим, що туфлі трохи тиснули, Едему довелося змиритися. Менеджерка не відходила від нього ані на крок і нагадувала загіпнотизованого удавом кролика. Коли вона взялася упаковувати покупки, не відриваючи при цьому погляду від знаменитості, Едем уже відчував незручність від своєї причетності до чужої слави. 

— Якщо ви хочете зробити селфі, не соромтеся. Ви мені дуже допомогли, — повертаючи кредитну картку в чохол телефону, сказав Едем — не через марнославство, просто так йому здалося правильним. 

Наступного разу він вийняв кредитку там, де не виймав ніколи — на ресепшені готелю «Хаятт», і зробив те, що бачив тільки у фільмах, — винайняв номер, аби прийняти душ і переодягтися. Спортивна форма перекочувала у сміттєве відро у ванній. 

 

Паштета Едем знайшов за центральним столиком у ресторані готелю, хоча очікував, що той сховається в кутку — як чинив при зустрічі з Міцним завжди, аби знизити шанси на недолугі фото, що їх можуть зробити відвідувачі, побачивши зірку. 

— Були вдалі селфі? — замість привітання продюсер смикнув за рукав новий піджак свого підопічного і поправив йому комір. 

— Вони б вийшли вдалими, навіть аби я колупався в носі, — відповів Едем. 

— Це облишмо до тих часів, коли альбоми перестануть продаватися і не буде іншого способу потрапити в новини, — Паштет розгорнув меню, хоча Едем був переконаний — він уже встиг вивчити його вздовж і впоперек. — Щодо ефіру сьогодні. Дають тринадцять хвилин у прайм-тайм. Це одна пісня та інтерв’ю хвилин на вісім. Могло би бути. Та я збираюся подзвонити й відмовитися. Вони хочуть зібрати старий склад гурту, а це нікому не потрібно. Хтозна, кого вони запросять і що потім спливе. Боже, стільки видів яєчні — хоч замовляй кожну. 

Від продюсера пахло тютюном — одного разу Паштет закурив, сподіваючись схуднути, а потім це стало звичкою, згадав Едем. Він замовив собі американо й віденські вафлі з кленовим сиропом. Паштет обмежився чайником трав’яного чаю, двома видами яєчні і подвійною порцією оладків, та поміркувавши, покликав офіціанта, який уже забрав меню,