Інга Пфлаумер - Серце гріє

Двоє шахтарів злякано позадкували й опинилися на краю виступу. Рудокоп з поламаною рукою залишався в Нела за спиною. Здоровою рукою він підняв кинджал і знову кинувся в бій, але потужний удар відкинув його назад до стіни. Напівдемон повернувся до нещасного й підняв зброю із землі. Почувся голосний тріск — кістяний кулон розірвало на дрібні частини. Нел заніс руку з кинджалом над непорушним тілом шахтаря.

Майя кинулася вперед. Вона не знала, чи помітив її демон, не знала, що він зробить із нею; єдиним важливим зараз було для неї — будь-що зупинити кровопролиття.

Майя замружилась для хоробрості, обхопила Нела за стан і увіткнулась обличчям у світлу сорочку. «Будь ласка, не треба, не треба…» — шепотіла вона, стискаючись у очікуванні удару. Серце в дівчинки билося так гучно, що глушило для неї решту звуків.

Майя не знала, скільки часу простояла так. Руки вже заніміли від напруги, коли вона почула тихий здивований голос:

— Леді Майє? — карі очі Нела дивилися на дівчинку з подивом і трішки насторожено. — Як ти тут опинилася?

— Нам потрібно йти, Неле. Потрібно вибиратися звідси.

Дівчина схопила напарника за руку й потягла до виходу з шахти.

Шлях назад був набагато важчим. Дивний туман іще погустішав, Майя з Нелом змокли так, ніби потрапили під сильну зливу. Вони дерлися нагору наосліп, майже рачки, підтягуючи та підштовхуючи одне одного. Нарешті, падаючи від втоми, джун-вей надибали вихід із шахти.

Майже розвиднілось. У густому тумані неможливо було розгледіти нічого далі витягнутої руки. Майя згадувала минулий ранок, коли вони тільки приїхали в місто: тоді теж стояв туман, але не такий густий і щільний, у ньому хоч якось можна було пересуватися. Тепер же варто було зробити три кроки вперед, як людина опинялася у світі, де не було жодних відтінків, крім сірого, наповненому вологим, теплим повітрям, яке не стільки зігрівало, скільки викликало огиду.

— Наче не темно, а все одно нічого не видно, хоч у око стрель.

— Тобі його й так уже ледь не викололи, — відгукнулася Майя. — Втім, якби викололи — сильно б зачудувалися. Клац — і палець у порожнечі. Ти зовсім безмозка істота. Дивно тільки те, що як постукати тебе по лобі — дзвону не чути!

Нел насупився.

— Але я ж не…

— Що ти не? Не пішов у шахти? Не нарвався на патруль?

— А чого він взагалі… — почав Нел і затнувся.

— Неле, ми ж тут не іграшками бавимось. Як би не поводився Дарт — він старший. Слово «субординація» тобі щось говорить?

— Субо… що?

Майя зітхнула й сіла на камінь, який виринув із туману. Силкувалася вирішити, що ж робити далі — знайти в такому тумані гай було б доволі складно.

— Це… Це я їх там так?

— Кого?

— Шахтарів…

— Ти нічого не пам’ятаєш?

Нел присів поруч.

— Не знаю навіть. Начебто пам’ятаю — і начебто ні. Пам’ятаю, як упав. Потім усе навколо немов розмазалося. Голова макітрилася дуже, й почувався так дивно…

— З тобою раніше таке траплялося?

— У готелі. І раніше ще… В дитинстві.

— В Ормроні?

— Ні. Що далі робитимемо?

— Робити, робити… Все б тобі щось робити, — зітхнула Майя. — Для початку треба подумати.

Чарівниця вирішила не продовжувати розмови про те, що відбувається з Нелом. Вона бачила, що хлопцеві тема неприємна, та їй і самій не хотілося думати про те, що побачила. Коли на твоїх очах людина, яку давно знаєш, перетворюється на незнайомця, здатного вбити тебе одним ударом, — це лякає. Майя досі відчувала страх, який зачаївся десь у глибині її розуму. Їй не хотілося, щоб той Нел, якого вона побачила, завадив їй спілкуватися з іншим Нелом — кумедним, життєрадісним, безжурним Нелом, який менше за всіх був винен у тім, що з ним діється.

— Наші чекатимуть у гаю, неподалік звідси. Але в такому тумані складно орієнтуватися, не впевнена, що ми зможемо знайти дорогу.

«І зовсім не впевнена, що туман коли-небудь спаде», — додала Майя вже подумки.

Туман посвітлішав. Ймовірно, на небо таки вийшло сонце.

— Нам би собаку, — зітхнув Нел.

— Навіщо?

— Інших шукати. Ну, по запаху.

Майї сяйнула думка:

— Неле! Ти геній! У гаю заховані коні, а Грей сказав, що там захисне заклинання. Ми можемо його відчути, якщо постараємося!

— Грея? — із сумнівом уточнив хлопець.

«Погарячкувала я з генієм», — подумала Майя, а вголос пояснила:

— Ні, заклинання. Все, не заважай!

Дівчина прийняла зручну позу й заплющила очі. Кілька хвилин просто вдихала тепле, вологе повітря, намагаючись розслабитися. Далі відчула, як її тіло немовби спливає, розчиняється у вранішній тиші, залишаючи тільки дух — вільний і невагомий. Туман більше не заважав юній чарівниці — її розум перейшов на новий рівень буття. Вона мовби ширяла в нескінченному просторі, в якому не було нічого, крім неї, навіть її самої ніби не було — тільки п’янке відчуття волі й порожнечі. Поступово у порожнечі, що панувала навколо, почали проступати лінії стихій.

Дівчинка відчула палке бажання побачити їх, вловити їхню силу…

— Ну як?

Голосний шепіт Нела вирвав її з забуття — повертатися в тісне, незручне тіло було майже боляче.

— Неле! Ти все зіпсував, ідіоте! — не стрималася вона. Хлопець сахнувся, присоромлено дивлячись собі під ноги.

— Пробач. Я не хотіла на тебе кричати, справді. Я ніколи нічого подібного не робила, джун-вей не дозволяють маніпулювати з нитками стихій. У мене не дуже добре виходило — от я й зірвалася на першому, хто трапився. Не ображайся.

Вибачення було прийнято. Майя знову заплющила очі.

Цього разу досягла потрібного стану значно швидше. Але тепер невпинно нагадувала собі про те, які небезпечні експерименти з нитками стихій. Якщо вона втратить контроль над собою — стихії позбавлять її розуму. Звичайно, для досвідченого мага просте заклинання для пошуку за допомогою ниток не завдало б особливої праці, але Майя вперше робила щось подібне.

Передусім Майя побачила жовто-коричневі нитки Хуан-ді. Ця стихія була дівчині ближчою за інші, життя її родини вже багато поколінь було нерозривно пов’язане з лікувальною магією землі. Потім із порожнечі з’явилися блискучі нитки Бай-ді. Ґрунт породжує метал. А ось і лінії води Хей-ді — чорно-сині, які гіпнотизують млявим, неквапним рухом. Виявилися нитки Цин-ді — стихії дерева, що мерехтіли приємним зеленаво-блакитним світлом. Останніми Майя відчула лінії вогню Чи-ді — червоно-жовтогарячі, стрімкі й люті, як і їхній основний елемент. Тепер їй належало пройти ще складніший етап — знайти в основних нитках відгалуження, які можуть вести до заклинання захисту, котре закриває коней у гаю.