Інга Пфлаумер - Серце гріє

Пам’ятаючи, що Грей здебільшого користується магією дерева, Майя зосередилася на зелено-блакитних нитках. Дівчина уважно досліджувала їх, борючись зі спокусою доторкнутися до рівномірного світіння. Усе, що становило її сутність зараз, кричало й вимагало єднання з елементами, котрі породили цей світ, немов новонароджена дитина, яка вперше побачила матір, з якою нещодавно становила єдине ціле. Якоїсь миті в чарівниці майнула боягузлива думка: «А чи варте все це такого ризику? Чи справді так важливо знайти інших і Дарта?» Але щойно Майя згадала про молодого майстра, її рішучість подвоїлася.

Нитки стихій, немов артерії та вени, обплутували все навколо — що більше дівчина вдивлялася в них, то більше ліній виступало з порожнечі. Скрізь, звиваючись, перепліталися лінії, немовби вона опинилася в павутині зелених ліан. «Не панікувати!» — строго наказала вона собі та, мов садівник, відітнула у своїй уяві все зайве. Її цікавили нитки, розпростерті поруч, — адже до гаю не могло бути більше кілометра.

Щойно зайві лінії зникли, дівчинка відсапалася. Тепер придивилась і помітила на одній із ліній пульсацію. Наче хтось перетягнув потік тонкою ниткою, і енергія стихії билася в цьому місці, відчуваючи перешкоду. Майя напружилась і змусила туман відступити, але відразу до горла підкотилась нудота — дух дівчини висів високо над землею. «Тільки не знепритомніти! У цьому світі в мене нічого, крім свідомості й нема!»

Точка, пульсуючи, завмерла просто над гаєм. Від місця, де залишилося тіло дівчинки, до гаю було не більше п’ятисот метрів. «Увесь час на північний захід, поки не увіткнусь у суху сосну. Від неї — на захід. Щойно дійдемо до гаю, треба повернути на північ». Намагаючись не звертати уваги на звабливе світло ліній, дівчина змусила їх зникнути.

Повертатися в тіло було боляче. Але цей біль був не стільки фізичним, скільки духовним — Майя почувалася сиротою, котра відразу втратила й дім, і всіх рідних. Реальний світ здавався бляклим і ворожим, на відміну від світу ниток. Він мовби відривав дівчину, як далекий елемент.

Кілька секунд чарівниця не могла поворухнутися від болю — здавалося, навіть забула, як дихати. Перший же зроблений вдих обпалив легені, Майя захекалася й упала з каменю просто на руки Нелу.

— Леді Майє, ти як? З тобою все гаразд?

— На північний захід до сосни, потім на захід і в гаю на північ, — прошепотіла знесилена Майя. Спробувала стати на ноги, але вони відмовились коритися.

Не кажучи й слова, Нел підняв Майю на руки та покрокував у зазначеному напрямку.

У гаю Майя наполягла на тому, що йтиме сама. Найменше їй хотілося, щоб Дарт подумав, що між нею і Нелом існують які-небудь стосунки, крім дружніх. Не те щоб вона справді вірила, буцімто це викличе в майстра якісь емоції — але все-таки…

Дійшли до того місця, де мали пастися коні, Майя зібрала останні сили й прочитала заклинання чаньцзай, що змушує сховані предмети з’являтися. Туман розступився. Там, де хвилину тому панувала імла, серед гілля, що проступило крізь сіре запинало, з’явилася округла галявина.

Дарт сидів біля стовбура, спираючись на нього спиною. Тара з Греєм про щось розмовляли неподалік. Захисне заклинання Грея розганяло туман. Майя наблизилась і помітила людину в темному одязі, що лежала на плащі.

Тара з Греєм привітально помахали друзям, і Нел подався до них, не дивлячись на майстра. Майя опустилася на траву поруч із пораненим — видимих ран у нього не було, але в нещасного цілком могли виявитися внутрішні ушкодження. Майя почала читати заклинання.

— З ним усе гаразд.

Майя повернулася до Дарта. На її приємному личку виразно читався сумнів.

— Грей його перевірив. Ніяких ран.

— Але він чомусь не здається здоровим…

— Я й не сказав, що він здоровий. Що там у шахті?

Майя розповіла майстрові про побачене, але промовчала про те, що трапилося з Нелом.

— Виходить, вас не бачили?

Дівчина почервоніла, але все-таки помотала головою та поквапилася змінити тему розмови.

— Він що-небудь сказав? Це ж та-вей зниклої команди…

— Він нічого не пам’ятає.

— Нічого не пам’ятає про що?

— Ні про що, — Дартові не хотілося пояснювати цьому дівчиськові, але все-таки він продовжив: — Не пам’ятає свого імені, не пам’ятає хто він, не пам’ятає Ормрона.

— Він думає, що народився тут? — із сумнівом прошепотіла дівчинка.

— Він взагалі нічого не думає. Рослина. Дивно, як йому вдавалося тримати в руках зброю. Кілька разів перевірив — жодного сліду магічних маніпуляцій. Ти читала легенди про кровососів?

Майя невпевнено кивнула, спостерігаючи за дивовижним перетворенням майстра. Він розмовляв із нею, мов із рівнею, з обличчя зникла звична презирлива посмішка, а в очах з’явилася зацікавленість — примарно-далекий кумир раптом перетворився на звичайного хлопця.

— Таке відчуття, що його магічну силу просто випили до дна, — продовжив Дарт. — Я ніколи з таким не зіштовхувався й навіть не читав про це… Поки ми вистежували нападників, вони, схоже, зустрілися з кимсь. Адже не може бути, щоб людина спочатку використала заклинання хуодечіу, а за півгодини зовсім позбулася магії, — на цій фразі Дарт немовби завмер.

«Що я, в дідька, роблю! — подумки вилаявся він. — Розпатякався, мов тріскачка. Можна подумати, вона щось второпала зі сказаного».

— Отже, у шахтах нічого особливого не відбувається? — тепер уже майстер перевів розмову в інше річище. Йому здавалося, що коли змусить дівчисько звітувати перед ним, їхні стосунки повернутися до варіанту «розумний учитель — тупа учениця».

— Зважаючи на все, шахтарі намагаються пробити кудись хід. Породи ніхто не перебирає. Охорона стояла тільки в другій печері — вугілля не охороняється, відповідно, це для них не головна цінність. Але ту печеру ми оглянути не встигли. Вона вочевидь набагато вища й глибша, з неї ведуть кілька виходів, тільки не знаю, куди. І мені здається, туман висотувався звідкись із дна печери — ми туди не спускалися.

Дарт приплющив очі, показуючи, що розмову скінчено. Майя відійшла вбік, щоб не заважати майстрові, й ще раз оглянула постраждалого та-вей.

— Він спить, — кинув Грей, і собі наближаючись. — Занадто активний був. Кричав, махав руками. Тара пропонувала його просто гарненько відлупцювати.

— Але ти не погодився?

— Я? Погодився, звісно. Дарт був проти, а він не знайомий з поняттям демократії.

— Демо… чого? — до них підійшов і Нел.

— Як плече? — Майя перемкнула увагу на Тару.

Дівчина акуратно поворушила перев’язаною рукою.

— Нормально. Житиму.

— Попоїсти б, — сумно зітхнув Нел.

— Вирушайте до Тріаса, — почувся голос Дарта. — Весь час на північний схід. Мені потрібно знати, що відбувається в місті. Постарайтеся, щоб вас не бачили.

— А ви тут… — почала Майя, та