Інга Пфлаумер - Серце гріє

— Я думала, він іде попереду. Ти Нела не бачив?

Грей похитав головою.

— Я ішов останнім.

— Цей… — Дарт ледь не вилаявся. — Він пішов у шахти!

Часу на злість у них не було. Якщо розраховували наздогнати втікачів, рухатися мусили швидко.

— Знайди його, — коротко наказав майстер Майї. — Де коні?

— У гаю, неподалік звідси. Там охоронне закляття, — відповів Грей. І подумки додав: «Я їм що, конюх? І навіщо я тільки склав цей іспит…»

— Знайди Нела та притягни в гай. Якщо він не загине в шахтах, я його сам уб’ю, — холодно кинув Дарт, і Майя не була впевнена, що це просто слова.

Останній дерев’яний будинок залишився позаду. Нел швидко рухався второваним шляхом у напрямку шахти. Небо ледь посвітлішало, зір у Нела був набагато гострішим, ніж у звичайних людей, і це дозволяло розгледіти чорні силуети гірських вершин на темно-синьому тлі неба.

Удалині замріло ледь помітне крізь клуби туману світіння. Нел звернув із шляху, щоб його не виявили завчасно.

Вхід у шахту мав вигляд невеличкої прибудови з колод, яка припала до кам’яного тіла гори — дерев’яна сиротина біля опікуна-велета. Золотаво-червоне світло двох смолоскипів, закріплених на внутрішніх стінах, танцюючи, освітлювало протоптану всередину стежку й сіру завісу туману, який ніби густішав на підступах до шахти.

Нел вдивлявся в отвір, намагаючись визначити, чи є там дозорці або варта, адже в порожній шахті світло запалювати нема чого.

Із забою не долинало жодного звуку, тільки ледь чутно потріскували смолоскипи.

Нел підкрався до входу й зазирнув усередину. Варти справді не було, прибудова виявилася зовсім порожньою. Темний отвір шахти, неначе гостинно розчинені ворота, вабив усередину — туди, де клубилася пітьма, набагато густіша, ніж назовні. І значно звабливіша.

Стараючись ступати якомога тихіше, Нел увійшов до шахти. Спочатку завмер на кілька секунд, аби очі звикли до темряви, далі рушив уперед. Намагаючись триматися ближче до стіни.

Лазівка вела в глибину. У деяких місцях доводилося щосили впиратись ногами в землю, щоб не покотитися вниз крутим схилом — і як шахтарі примудрялися тут не тільки ходити щодня, а ще й руду возити?

За черговим поворотом у кінці тунелю з’явилося світло. Нел пригнувся, намагаючись бути якомога непомітнішим.

Хлопець опинився в округлій печері, заставленій ящиками, перекинутими візками зі шматками породи й інструментами. Схоже, тут шахтарі залишали знаряддя праці перед тим, як піднятися на поверхню. Тут було набагато тепліше, повітря здавалося більш вологим, ніж нагорі — на шкірі Нела одразу виступили краплі води. Дивно, як за такої вогкості не гасли смолоскипи на стінах.

У далекому кутку починався ще один прохід, звідки долинало ледь чутне бурмотіння.

Нел крадькома наблизився до проходу й зазирнув усередину. Він виявився на невеличкому виступі, прорубана в камені доріжка вела вниз, кілька кам’яних опор підтримували кам’яне склепіння над головою. На протилежному боці Нел міг розгледіти ще два такі самі виступи, сходи, що ведуть до них, і зяючі отвори позаду, за якими стояла пітьма. Хлопець підкрався до краю виступу, але тут крихітний камінчик під його ногою здригнувсь і покотився кам’яними щаблями — в тиші зали цей звук здавався голоснішим за дзвін. П’ятеро чоловіків, які стояли внизу, рвучко підняли голови. Нел метнувся вбік, зачепився за щось і впав, ударився головою об камінь.

Майя відсапалася. Нарешті ця вузька темна лазівка скінчилася. Дівчині ніколи не подобалася темрява, а вже темрява пробитого в скелі коридору, в якому уявлення не маєш, що чекає на тебе за наступним поворотом, — не подобалася зовсім. Майя кілька разів зупинялася, щоб переконати себе, аби, по-перше, не використовувати ладжу — заклинання для освітлення, а по-друге, набратися сміливості для продовження шляху.

Печера, в якій вона опинилася, мала вочевидь штучне походження. Зважаючи на нерівні стіни — колись видобуток вівся тут. Вочевидь потім, коли цю розробку було вичерпано, шахтарі спустилися нижче.

Права стіна виявилася просто насипом каміння — певно, раніше печера була значно більшою і в ній розбирали породу — порожню залишали тут, а вугілля піднімали нагору. Майя придивилась і помітила, що серед порожньої породи трапляються і шматки вугілля — схоже, останнім часом видобуту породу ніхто не розбирав, каміння просто піднімали в цю печеру й скидали в кутку. Версія, за якою шахтарі продовжили видобуток, незважаючи на заборону, розповзалася по швах: якщо вони дійсно, як і раніше, видобувають вугілля — чому не розбирають породу? Біля входу в шахту не було слідів, залишених візками — звідси давно вже нічого не вивозили, весь видобуток залишали в цій печері. Дівчина подумала, що шахтарі, мабуть, просто намагаються пробитися кудись, але куди?

Із отвору, що вів углиб печери, почувся дивний звук. Ніби щось упало.

«Нел!» — із жахом подумала Майя, кинулася вперед і завмерла…

Один із охоронців схилився над простягнутим на землі хлопцем.

— Він живий там?

— Це, схоже, один із приїжджих.

Хлопець ледь чутно застогнав. Тої ж миті шкіряний чобіт кремезного шахтаря врізався йому в бік.

Майя, не помічена переслідувачами, тихесенько охнула.

Печерою неначе пролинув свіжий вітер, дивний туман, який ніби густішав перед сходом сонця, відступив. Нел схопив нападника за чобіт і рвучко смикнув догори — шахтар упав, як підкошений. Хлопець скочив на рівні, четверо стражників кинулись до нього, але їх усіх немовби змело повітряною хвилею — Майя не могла встежити за блискавичними рухами напарника.

Перший шахтар підвівся — й відразу отримав удар ногою в живіт, звалився на коліна й був рвучко відкинутий назад сильним ударом у щелепу. Інший супротивник уже летів уперед, стискаючи в руці вигнутий кинджал. Нел розвернувся, перехопив витягнуту руку й завдав удару — затріщали зламані кістки, зойк болю рознісся гучною луною.

Майя бачила, як змінюється Нелова зовнішність. Печатка знову запроменилася червоним, навіть тіло у хлопця змінилося — він мовби повищав на зріст і набагато поширшав у плечах. Завдаючи удару черговому супротивникові, хлопець повернувся у бік Майї; дівчина злякано скрикнула — очі напівдемона стали криваво-червоними, в них більше не було нічого людського.

Майя втислася в стіну, з жахом спостерігаючи за всім, що тут відбувалося. Нел не просто бився — він цілеспрямовано нищив своїх ворогів. Один із них, видно, раніше за інших зміркував, що бореться вже не з людиною. З криком: «Це демон!» — він кинувся вперед, до виходу з шахти.

Нищівний удар припав йому по ногах, шахтар зі стогоном повалився на землю. Майя бачила, як пульсує кулон на шиї в Нела. Кістяне ікло піднялося над коміром сорочки, немовби