Інга Пфлаумер - Серце гріє

помітив Тару, яка підвелася, й підніс руку. У світлі вогню лезо катани здавалося золотим. Криця вдарилася об крицю, й дротик, кинутий нападником, відлетів убік. З-під темної накидки з’явився меч, і двоє — чоловік і чотирнадцятирічна дівчина — закружляли кімнатою.

Дарту вдалося нейтралізувати заклинання перш, ніж хуодечіу, вогняна куля, вибухнула — але вогонь перекинувся на дерев’яні ліжка. Вологе клоччя в стінах почало тліти.

Він сконцентрувався на заклинанні й випустив з поля зору Нела, який відразу кинувся в бій. Один із нічних візитерів повернувся до нього, на ходу закликаючи духа-помічника. У кімнаті запахло вогкістю та сіркою, хмара пари здійнялася вслід за останнім звуком заклинання і зникла, на її місці лишився Сян-лю — дух води. Зміїне тіло звивалося, вкрите плямистою шорсткою шкірою, його вінчали дев’ять голів, які віддалено нагадували людські. Мерзенний запах дедалі посилювався. Нел інстинктивно заткнув носа й негайно отримав нищівний удар чорно-зеленим хвостом, яким його перекинули на спину. Маг-нападник підлетів до приголомшеного Нела, замахуючись для останнього удару.

— Біндеджень! — прокричала Майя, завершуючи заклинання. Крижана стріла зірвалася з її пальців і кинулася на поміч. Сян-лю ощирився й зметнув хвостом, захищаючи хазяїна, — стріла змінила траєкторію польоту, притягаючись до духа.

«Ідіотка! — подумки вилаялася Майя. — Вода зміцнює воду!»

Але на каяття часу не було: дух води повернувся до дівчини. Майя вереснула й кинулася вбік, але запізно — вологий, укритим липким слизом хвіст оповився навколо ноги юної чарівниці.

Нел відчував, що сили його полишають. Нападник виявився сильним бійцем — напівдемон ледь устиг перехопити удар і тепер на пре-велику силу втримував мускулясту руку з кинджалом подалі від своєї шиї. Але відстань між ним і гострим лезом невблаганно скорочувалася. Краєм ока хлопець бачив, як дух схопив Майю і дівчина з криком упала на дощану підлогу.

Перед очима в Нела наче полум’я спалахнуло, лють заглушила решту почуттів. Печатка на плечі заіскрилася. Нел відчував, як вона пульсує — немовби в нього з’явилося друге серце. Удар, ще удар…

Майя почула крик. Навіть не крик, а ревіння — надто мало людського в нім було. Тої ж миті повз дівчину пролетів нещасний, котрий секунду тому мало не перерізав горло супротивникові. Він сам не встиг нічого помітити — здавалося, хлопець от-от знесиліє, блискуче лезо кинджала здобуде ще одну жертву, але рудий раптом відіпхнув його з такою силою, що досвітній гість вилетів у відчинені двері.

Сталеві лещата, що стискали ногу Майї, розтислися, але дух не зник. Схоже, його хазяїн був іще живий.

Сян-лю кинувся до дверей, але дорогу духові перепинив Нел — зараз Майя насилу його впізнала. Печатка на плечі червонясто світилася, очі в хлопця налилися кров’ю, а волосся стало сторч, як стає дибки шерсть на зашийку в тигра, готового до нападу. Майя від жаху заплющила очі.

Дарт відбивався від двох нападників одночасно. Вони вже випробували на хлопцеві кілька заклинань — але Дарт з легкістю їх відбивав, тож у хід пішли кинджали й мечі. Крізь дзенькіт криці до вуха молодого майстра долітав гамір боротьби — Тара знайшла собі гідного супротивника, але найбільше Дарта хвилювала димова завіса недалеко від того місця, де стояло ліжко Грея. Звідти постійно долинали такі звуки, немов щось кидали чи впускали на підлогу. Ні заклинань, ні деренчання зброї. Тільки рівне «бум-бум-бум»…

…Майя отямилася від легкого дотику до плеча.

— Леді Майє, з вами все гаразд?

Перед нею навпочіпки сидів Нел. Звичайний Нел — із посмішкою від вуха до вуха, зусібіч заляпаний слизом.

Підкоряючись миттєвому пориву, дівчина обійняла рятівника. Вона щиро раділа, що Нел, такий знайомий і звичний, повернувся. Дух води зник — знесилений шаман, що його викликав, валявся біля дверей.

Непрохані гості зрозуміли, що перевага не на їхньому боці. Супротивник Тари вискочив у вікно. Двоє тих, що боролися з Дартом, кинулись до знесиленого шамана, підхопили його під руки й теж кинулися до вікна.

Із димової завіси в кутку вилетіли ще троє — саме не вибігли, а вилетіли, відкинуті невідомою силою. За ними тяглася смуга густого, важкого повітря. Троє джун-вей кинулися в куток, на допомогу, й тільки Дарт завмер, напружено вдивляючись у стелю, яка вже тліла. Джун-вей, маги-початківці, не могли розгледіти в брижах важкого повітря те, що побачив молодий майстер: перед його очима промайнула сріблясто-зелена луска. Дарт міг заприсягтися, що бачив самого Цин-луня, зеленого дракона, заступника стихії дерева. Майстер стомлено потер очі. «Привиділося, напевно», — вирішив він, і за мить уже забув про дивне видіння.

— Грею, ти як? — Майя швидко оглядала хлопця, перевіряючи, чи нема поранень і чи цілі кості. Грей не заперечував.

Схоже, найбезглуздіший член команди не постраждав.

— Неле, а ти як?

Після Майїних обіймів Нел ще й досі перебував у замішанні, що межувало з неземним захватом, тому зміг лише промукати у відповідь щось невиразне.

— Таро?

— Зі мною все гаразд, — відгукнулася та, намагаючись не ворушити правою рукою.

— Як це все гаразд? А що з рукою?

Потерпіла непевно знизала плечима й відразу скривилася.

Майя мовчачи посадила Тару на ліжко, розірвала рукав заляпаної кров’ю сорочки та почала читати заклинання.

— Це не допоможе, — зітхнула Тара.

— Забула… Гаразд, тоді я просто перебинтую. Зашивати не потрібно — рана неглибока, тож загоїться швидко.

— Усі цілі? — запитав Дарт.

— Не зовсім, але все буде добре, — відзвітувала Майя. Зараз її хвилювало інше. Сказати, чи не сказати? А раптом їй просто примарилося?

— Що далі робитимемо? — поцікавився Грей. Над усе йому зараз хотілося впасти на м’яку постіль і поспати днів зо два. Може, тоді цей бридкий дзенькіт у голові припиниться.

— У шахту треба. Я сто разів уже казав! — вигукнув Нел. — Чого ще чекати?

— Майстре Дарт, — почала Майя й відразу замовкла.

Дарт повернувся до дівчини. Не те щоб його дуже цікавило, що вона скаже, але це був чудовий спосіб уникнути непотрібної суперечки з напівдемоном.

— Шаман, який закликав духа води… Я бачила його обличчя дуже близько. І мені здається, що це був Кісімото, та-вей зниклої команди, — випалила вона.

— Ти впевнена?

Як би Майї хотілося відповісти на це запитання ствердно!

— Не до кінця, — щиро зізналась вона, почуваючись нещасною дурепою.

— Троє з них поранені. Один — без тями. Далеко не втечуть. Потрібно їх наздогнати.

Дарт подався до виходу.

— І далі що? — Нел не збирався здаватися без бою. — Всі відповіді в шахті! Нам туди потрібно! Інші вже залишали кімнату.

— Ну й дідько з вами! — Нел вистрибнув у вікно й зник у досвітньому півмороку.

— Де Нел? — Майя озирнулась,