Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

Розділ 9

Ранок після посиденьок виявився не таким приємним. 

За вікном набридливо співали півні та кряхтіли пташки. Маленькі такі, дзвінкі. 

Головний біль був супутником молодої дівчини. Тепер нічні посиденьки не здавались Тасі хорошою ідеєю. А вона ж попереджала хлопців, що не питиме.

 Але ж тут така відмазка не працює…

А тепер тут не працював і організм дівчини. Оце так посиділи. Гул в голові не бажав припинятись, тому вона нічого суттєвого не придумала, окрім того,  щоб прийняти холодний душ.

Кажуть, що найперша думка була правильною, от і Тася так вважала. І добре, що їй виділили кімнату, яка мала власний вихід у ванну кімнату.

Захопивши рушник зі стільця,  якого ще вчора там точно не було, дівчина, не забиваючи собі голову дрібними деталями впевнено відкрила двері.

Як добре, що тут знаходилося все необхідне і шампунь, і гель для душу,  тому Тасі не довелось митись однією лише водою. Бо так точно себе чистою не скоро можна було відчути.

Прохолодні краплі стікали по її тілу, приносячи таке бажане полегшення. Тася себе пошкодувала, тому не стала вмикати аж надто холодну воду. Мало як на таке звірство відреагує її, й так вже ображений організм. 

Вона стояла так декілька хвилин, просто надаючи собі  можливість  остаточно прокинутись та прийти до тями. 

Потягнувшись за шампунем, вона звернула увагу на те що він був чоловічим, але не загострила на цьому вагу. Напевно Марія Олександрівна дала їй його лише тому, що в цьому домі жило багато чоловіків. 

Але це й добре, бо чоловічі шампуні набагато кращі за жіночі. І тут перевага на боці тих, хто в штанах носив щось, що на думку Тасі мало б зважати людині нормально ходити, без бажання щось поправити.

— Блаженство, — простогнала дівчина, змиваючи густу піну, яка чудово пахла м’ятою. Те що треба свіжість  і прохолода.

А от гель для душу був цілком дівчачий, з ароматом вишні. Тася аж хмикнула,  покрутивши пляшечку у руках. Але подарованому коню в зуби не дивляться. Треба бути вдячною за те, що ці блага в неї взагалі були.

Наспіх витершись, дівчина закуталась у великий рушник, а от волосся довелось залишити без захисту, бо більше нічого під руками не було. 

Тася підійшла до дзеркала, рукою провела по ньому аби побачити своє відображення. Але не тільки себе побачила дівчина у дзеркалі, а й напівголу чоловічу фігуру, яка невідривно за нею спостерігала.

— Господи, ви що робите? — запищала дівчина так сильно, що Євгену довелося не лише очі закривати, а й вуха для того, щоб зберегти слух.

— Хочу прийняти душ,— тримаючи руку на повіках, мовив чоловік.

— Хіба ви не чули, що тут хтось є? — Тася закутувалась у рушник, але дівчині здавалось, що все одно було мало.

— Я думав то Ярослав, він часто користується цією ванною кімнатою. Звідки ж мені було знати, що тут ви? — знизав плечима Євген.

— Як ви взагалі сюди потрапили? — сердито запитала, помітивши, що чоловік не сильно то  й прикривав очі,  і все одно підглядав. Паршивець!

— Через двері.

— Дуже дотепно, це моя кімната, — насуплено мовила.

— Відколи? — Євген ніби знущався, бо інакше Тася не могла назвати його поведінку.

— Ви ще п’яний?

— Та ні, тверезий, — покачався з носка на п’ятку.

— То чого ви мені голову морочите? Вийдіть звідси, — дівчина вказала на двері, акцентуючи на них увагу.

Євген, розуміючи, що гостя була цілковито права, покинув кімнату.  І як лише додумався зайти до неї? 

Але і його можна зрозуміти, він забув, що мати виділила цю кімнату Тасі.

 А вже в самому коридорі наткнувся на Ярослава який теж чимчикував у “вільну” ванну.  

—  Стій —  перегородив дорогу, поклавши руку на одвірок. 

Сонний брат не відразу зрозумів в чому була справа, тому здивовано витріщився на нього.

— Ти чого? 

—  Зайнято там, —  кивнув він головою.

—  Ким? —  запитав Ярослав. Видно і він ще не відійшов від вчорашніх посиденьок.

Євген вже хотів сказати, що ванна кімната була їхньою гостею, але йому не довелось цього робити, бо Тася, різко відкривши двері теж опинилась в коридорі. Одягнена. Щоправда, з мокрим волоссям.

Женя глянув на неї через плече, бо не очікував, що дівчина так швидко вийде. Чи то він просто довго думав?

Так хотіла втекти, що й не привела себе до ладу.

—  Що ви тут робите? —  все ще голосно поцікавилась Тася.

—  А що вже й тут стояти не можна?  —  тон Євгена був дещо дивним він не те обурювався, не те скаржився. 

—  Та заради бога, стійте стільки, скільки вашій душі завгодно, тільки пропустіть мене, — Тася намагалася проштовхнутися поміж двох чоловіків, які ніби стовпи, стояли непорушно, та не розуміли чого вона від них хоче.

—  Я щось пропустив? —  Ярослав дивився то на брата, то на Тасю і ніби грав бровами натякаючи на якісь пікантні моменти. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍