Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

— Ви ж чули мою розмову біля водоймища, — Тася не могла так одразу перейти на неформальне звернення до чоловіка, як це зробив він сам. Вони були чужими, до того ж вона бачила, що не подобається йому. Тому не було причин спілкуватись вільно.

— Чув, — не став лукавити Євген.

— То питання не актуальне, — відпивши чаю, констатувала дівчина.

— І що думаєш робити? Повертатися?

 — Не хвилюйтесь, я не житиму у вашому будинку вічно. Я не збираюсь бути нахлібницею. От як тільки знайду свої речі, так одразу й повернусь.

— Та годі тобі все в штики сприймати, — втомлено мовив чоловік і Тасі стало ніяково. Все-таки він намагався вести діалог, а вона дійсно грубіянила. Однак причин це робити вже не було. 

— Вибачте. Так, думала повернутись.

— До кавалера? — припустив Євген.

— О, ні! — істеричні нотки прозвучали з вуст дівчини. — До нього я точно повертатись не збираюсь. Він мені з сестрою зрадив. Фу, навіть згадувати бридко.

— Ну й збоченця ти знайшла,  — скривившись,  підтримав дівчину Євген, а потім потягнувся до неї чашкою. — А сестра що?

— А що сестра? — Тася поглянула на Євгена, думаючи чи варто відкриватись йому. 

Але, їм же дітей не хрестити разом. Ну скільки вони ще бачитимуть один одного? Декілька днів? А далі їхні дороги розійдуться, що й не згадають один одного, тому вона вирішила не приховувати нічого. Та й не вміла приховувати.

—  Щось казала? 

— Та вона навіть тоді, коли на ньому була - провини не відчувала. Вибач за подробиці.

Він мотнув головою, мовляв, нічого страшного. Євген задумливо чухав своє підборіддя,  слухаючи те, що розповідала Тася.

— Ми мали одружитися за місяць. Вже всі ресторани заброньовані, фотографи, відеографи. Навіть гості запрошені. А тут таке. Втекла наречена через зраду нареченого, — гірко промовила вона. 

Ну звісно дівчині боліло знання про зраду. Але вдвічі неприємно, коли зраджують найрідніші.

— Добре, що це викрилось до вашого одруження, — з ноткою філософії промовив. — Випиймо, щоб ти більше на таких чоловіків не потрапляла.

Тася здивовано потягнулась йому на зустріч, доторкаючись чашками. Після того, як він весь день її допікав, така поведінка була дивною, але може чоловік нарешті зрозумів, що вона не збиралась заподіювати шкоду ні його сім’ї, ні йому самому? 

— Дуже на це сподіваюсь…

—  Я завтра не зможу займатися твоїми справами, тому доведеться почекати десь дні два, поки я розберусь з питаннями ферми. А потім, так вже й бути, допоможу тобі знайти речі, як того хотіла моя мати.

Він не збирався кидати всі свої справи, бо чужій дівчині треба було допомогти. 

— Добре, — кивнула Тася, полегшено зітхаючи.

— Ви чого тут? — голос Ярослава прозвучав після Тасіних слів, а згодом і сам він вийшов до них.

— Розмовляємо, — спокійно відповів йому брат, ні на мить не здивувавшись. 

— Про що? — він був таким відкритим та безтактним, а хорошому сенсі цього слова. Тася заздрила таким людям.

— Про поганих чоловіків, — кепкуючи мовив Євген. І як це в нього тільки виходило і правди не сказати, і не обманути? 

Поки що ця родина залишала приємне враження у про себе.

— О, так чого мене не покликали. Я в цьому спец, — Ярослав вмостився навпроти них, по черзі оглядаючи кожного. — Стількох вже зустрів на своєму шляху, що пальців двох рук не вистачить порахувати.

Євген засміявся, і Тася, не соромлячись, повторила за ним.

 Добре, що брати приймали орієнтацію Ярослава. Це дозволяло йому  бути щасливою людиною. Це видно неозброєним оком.

— Не сумніваюсь.

— Він до речі теж не ангел,— вказуючи на Євгена, повідомив Ярослав. 

— Я вже про це дізналась,— нагнувшись ближче до хлопця, та вдавши ніби говорить так, щоб сам чоловік, про якого вони обговорювали не чув, відповіла йому Тася.

— От і запам’ятай це, — на межі жарту та серйозності порадив сам Євген. — А ти менше патякай, інакше отримаєш від мене. Як перед своїми залицяльниками покажешся? 

— Та вже якось покажусь… Ви такі нудні. Обговорюєте чоловіків без алкоголю. Хіба це розмова? Так, дитяче лепетання, — підмітив чоловік, а потім піднявся на ноги. — Нікуди не тікайте, я  швидко.

— Куди він пішов?

— За батьковою настоянкою, — спокійно повідомив Євген, повернувшись в бік, де зник його брат.

— Але я не п’ю.

— Тут така відмазка не працює.