Еміліос Солому - Щоденник однієї зради, Еміліос Солому

Тон цей з’явився з того часу, коли начальник Управління клопотав перед керівництвом Міністерства скасувати попереднє рішення й затвердити нове. Ви отримаєте те, що вам потрібно, пане Дукарелісе, не переживайте, спливли в пам’яті слова того, кому він особисто йому зателефонував, щоб привітати, повідомити про схвалення проєкту й вибачитися за непорозуміння (так він назвав попереднє рішення свого міністерства). І ось тепер він біля слухавки.

— Дорогий друже, яка прекрасна новина з самого краю світу... — почув Дукареліс його бас і відчув, як нудота підступає до горла. Він прозвітував про знахідку, висловив побоювання, нагадавши довгу історію розграбування археологічних пам’яток в регіоні, чуючи, як той віддаляється разом із низкою різноманітних охів та ахів.

— Лишіть це мені. Я про все подбаю. Особисто контролюватиму! — такими були останні слова начальника, підкріплені також запевненням, пане начальнику, що за першої ж нагоди він відвідає острів.

Знесилений, Дукареліс подзьобав щось зібране нашвидку господарем таверни, помився й завалися спати на кілька годин. Більшого дозволити собі він не міг. Після пробудження він дізнався, що з Міністерства внутрішніх справ надійшло розпорядження: два жандарми мали вдень і вночі охороняти територію розкопок. Також у ньому йшлося про те, що для підкріплення особового складу буде відряджено ще одного жандарма. Цього разу начальник Управління одразу все зробив, як слід.

15

Наразі скелет перебував у стані in situ, неушкоджений, у всій, так би мовити, археологічній красі. Ось розтрощений череп і поруч гостра, убивча каменюка, руки, грудна клітини із дванадцятьма парами ребр, таз та нижні кінцівки. Жодних ознак похоронного інвентаря, лише розкидані довкола шиї намистини — усе, що залишилося від доісторичної прикраси. Креслення схеми положення тіла Дукареліс виконав сам, прив’язавши його до сторін світу й розділивши на три зони: череп, верхні кінцівки, нижні кінцівки, занотував необхідні виміри: глибину від поверхні та довжину скелету. Потім усе сфотографував з табличками, що містили коротку необхідну інформацію та стрілки орієнтування.

І ось, одного прекрасного ранку, він уже стояв разом з сільським головою Кукулесом і начальником Управління біля нашвидку облаштованого вертодрому на кам’янистому плато. Напередодні їм надіслали депешу. Кукулес підняв на ноги все село: прибирати та чепурити, раз-два, раз-два..., безграмотно виводити на транспаранті: «Ласкаво просімо, пане губернатор!» Дукареліс насилу випросив у когось праску дати лад костюму. Буревій від гвинтів зірвав з нього бриля та скуйовдив волосся. Він устиг прикрити руками обличчя, але все одно його з голови до ніг обсипало пилюкою. Дивна річ! Саме в цей момент, посеред усієї цієї веремії, Дукареліс подумав, що початок є: здійнята пилюка є першим шаром, що вкриває доісторичні артефакти, які він як археолог розшукує стільки років. Тож треба готуватися до наступного кроку...

Начальник Управління відрекомендував усіх. «Пане губернаторе, познайомтесь! Йоргос. — Так він його назвав. — Один з найбільш здібних і талановитих археологів нашої країни!»

По обличчю Дукареліса майнула саркастична усмішка. Він пам’ятав про цькування, пережиті за минулі роки; губернатор сприйняв її за добрий знак і вияв покірності: цей науковець знає, як себе поводити. Він ішов по розкопках і намагався бути невимушеним, такий собі «простий хлопець» у футболці Lacoste та замшевих черевиках, як поводять себе політики, підлаштовуючись під будь-яку ситуацію, під будь-який тип виборців або, пане губернаторе, кліматичних умов. Видовище їх вразило, не кожного дня бачиш перед собою доісторичну людину, ще й нагло вбиту — загадкова детективна історія з глибини віків. Губернатор пожартував:

— Тепер, пане Дукарелісе, вам слід стати трохи Шерлоком Голмсом!

Начальник голосно розреготався, підхоплюючи думку:

— Кожен археолог, який трудиться на благо науки, повинен мати здібності Шерлока, Еркюля Пуаро та міс Марпл, пане губернаторе! — Він пригадав, що читав з Агати Крісті й почав просторікувати про «Вбивство в Месопотамії».

Студенти уважно ловили кожне слово, спостерігаючи за імпровізованим променадом важливих персон поміж розкопок. Андреас скористався нагодою й повісив на Дукареліса прізвисько: «Наш Шерлок Голмс! На міс Марпл він явно не тягне!»

Губернатор намагався з’ясувати, наскільки, попри факт цієї неймовірної знахідки, територія всього острова є важливою для доісторичного кікладського періоду. Дукареліс з необхідною обачністю висловив йому свої припущення щодо зв’язку цього поселення з ранньокікладським кладовищем в Агрильї, розташованим на відстані двох кілометрів звідси. Начальник підтакував, ствердно киваючи в такт головою. Незвичний спосіб витісування могил в сланцевій породі, похоронний інвентар та інші знахідки також поєднують його з кладовищем в Айя-Фотья на північно-східному боці Криту. Імовірно, саме в Айя-Фотьї найдавніше знайдене поселення кікладського типу за межами самих островів.

Губернатор був у захваті від усього, що побачив і почув, тож одразу запросив усіх членів археологічної експедиції, жилавого місцевого попа, сільського голову та жандармів розділити трапезу з ним та його почтом, пане губернаторе, у таверні кира Анестиса. Там усі погуляли на славу та наїлися від пуза свіжої риби, смачного місцевого козячого сиру. Губернатор раз у раз підіймав чарку за ще більші здобутки в майбутньому, підкреслюючи, що за обставин, які склалися, обласна рада вважає своїм обов’язком узяти на себе повне фінансування розкопок на наступні кілька років. Ці слова віталися товариством бурними оваціями, за винятком жандармів, які не змогли відірватися від тарілок і, ремиґаючи мов худоба, навіть не підводили голови. Перед десертом Кукулес набрався сміливості й підкотився до губернатора з викладенням болючих проблем острова, що так і не знайшли попередньо свого вирішення в межах можливостей та компетенцій. Той почав говорити загальними фразами, посилаючись на розробку й початок реалізації в області довгострокових програм — іншими словами, чекайте, дорогенькі, до Другого Пришестя — потім по-царському попрямував до гвинтокрила й відлетів, завершивши короткочасну робочу поїздку.

Дукареліс нарешті міг повернутися до роботи й пірнув у неї з головою та всією академічною педантичністю. Те, що тисячі років складало єдиний комплекс, було розібрано на фрагменти. Те, що вічність берегла в недоторканій цілісності, було піддане всебічному аналізу. Великі кістки помістили в паперові пакети, щоб ті увібрали в себе вологу. У менші пакетики поклали менші кістки: фаланги пальців, зуби, хребці. Фрагменти черепа й тазостегновий суглоб поклали в целюлозну вату, щоб уникнути пошкоджень. У кожному пакеті були картки з усіма даними. Потім весь матеріал запакували в коробки для транспортації. Лише одну ніч їм треба було перебути в повелителя кімнат під сигналізацією Кукулеса, пане голово. А той, перед тим, як натиснути кнопку активізації, жартував, що череп має спільні риси з капітаном Вангелісом, той самий тип щелепи, погляньте лише! Зовні залишили на чатах жандарма; хто б йому ще вчора сказав, що він охоронятиме доісторичний скелет,