Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

class="calibre1">Петлюри й стратили за вироком військово-польового суду.

Гавен Юрій Петрович — латиш, більшовик, чекіст, диктатор Червоного

Криму в 1921—1924 роках, заступник Бела Куна. Спочуйливий свідок

кримського голоду 1921 року, до якого сам же й доклав руку. Учасник червоного

терору. Григоренко Петро Григорович — генерал Червоної армії, заступник

начальника штабу армії часів Другої світової війни. Захисник кримотатарського

народу, член-засновник Московської та Української гельсінської спілки.

Політв’язень, емігрант. Автор вислову «У підпіллі зустрінеш тільки щурів».

Гікія — легендарна захисниця Херсонесу. Випадково дізналася, що її

коханий чоловік — заколотник, який бажає здати місто противнику — цареві

Боспору. Вона дізналася, що змовники ховаються в підвалах її маєтку, і звеліла

слугам спалити будівлю і пильнувати, щоби ніхто не залишився живим. За це

містяни встановили на її честь статую на головній площі Херсонесу й

заприсяглися поховати її в межах міста — шана, нечувана для античної жінки.

Гікія вдовувала до кінця життя, із часом стала символом чоловіконенависництва.

Дешт, або Дешт-і-Кипчак ( перс. «поле кипчаків (половців)»), — давня

назва степу, що простягається від півночі Криму до Середнього Поволжя і

лежить по обидва боки Дніпра: на захід до Дунаю і на схід до Іртиша. Вважають, що кипчаки стали етнічною основою для кримських татар, ногайців, казахів та

інших народів. Інша назва — Кара-Чоль, «чорний степ». За язичництва його

персоніфікували — уявляли, що він постає живими тінями та ожилими

кам’яними бабами, вірили, що міг перекинутися на мандрівника, одягненого в

чорне.

Джаніке-ханум — донька золотоординського хана Тохтамиша, дружина

засновника Ногайської Орди Едигея, покровителька майбутнього першого

кримського хана Хаджи Ґерая. Похована в мавзолеї в Кирк-Орі. Про Джаніке

складено багато легенд. За одними переказами, вона загинула ще в юності, захищаючи місто від Мамая, за іншими — закохалась у караїмського хлопця чи

втекла з бідним татарським чабаном, була заживо замурована й воскресла тощо.

За мотивами легенд складено кілька поем. У Кримському ханстві її мавзолею

таємно поклонялися місцеві мусульмани, караїми та юдеї, вважали захисницею в

жіночих справах.

Еніалій — за мікенської епохи так називали бога війни, згадка про якого є

й у Гомеровій «Іліаді». Тотожний Аресові. Покровитель військових найманців і

жінок-воїтельок. У жертву йому приносили щеня.

Кара-Меркит — курган, археологічна пам’ятка поблизу села Каштанівка

Роздольненського району, багате поховання скіфської епохи, один із перших

«кладів» скіфського золота, виявлених іще в імперські часи. Серед знахідок —

золоті пластини та зображення фантастичних тварин. Тюркська назва може

означати родове ім’я, а може перекладатися як «чорні митці», позаяк незрозумілі

речі в цій місцевості відшукували регулярно й через це ширилися чутки, що в давнину тут жили майстри-чаклуни.

Кара-Тобе ( тюрк. «чорний пагорб») — давнє греко-скіфське городище в

північно-західному Криму. У часи Мітридата VI Євпатора тут було

давньогрецьке поселення, що його полководець Діофант захистив від набігу

скіфів; на місці битви заклали фортецю Євпаторіон. За Римської імперії тут

стояв римський гарнізон. Коли Крим підпав під владу імперської Росії, на хуторі, що виник поблизу колишнього городища, побудували училище майстрів

соляного промислу. За незалежної України відкрито музей античного часу, скансен-реконструкцію скіфського житла та школу юних археологів. Місцеві

легенди свідчать про мережу підземних ходів — таємних давніх шляхів.

Киример Сейдамет Джафер — військовий міністр (9 грудня 1917 року —

січень 1918 року), а згодом голова уряду (4—14 січня 1918 року) Кримської

Народної Республіки. Не знайшовши спільної мови ні з білими, ні з червоними, подався в еміграцію до Туреччини й пережив там Другу світову війну. Лідер

кримськотатарської еміграції, ідеолог незалежності Криму під турецьким або

німецьким протекторатом.

Кун Бела — угорський єврей, більшовик. У 1920—1921 роках голова

Кримського революційного комітету, потім діяч Комінтерну, очолив

пролетарську революцію в Угорщині й намагався встановити більшовицьку

диктатуру. Організатор червоного терору в Криму. Арештований сталіністами за

звинуваченням у троцькізмі, розстріляний 1937 року.

Мамай — так звали кількох історичних і легендарних постатей. Беклярбек

і воєначальник Мамай — фактичний правитель Золотої Орди епохи розквіту; загинув у Криму, похований у поселенні Шейх-Мамай біля міста

Кафа. Ногайський мирза Мамай — герой епосу «Сорок кримських батирів», степовий лицар, що мріяв побудувати в Дешті нову цивілізацію і перетворити

степ на торговельний рай. Брат останнього Шейх-Мамай — вождь Ногайської

Орди в північній Таврії; він постійно міняв союзників (то Крим, то Москва), зажив слави своїми хитрощами. Козак Мамай ( Мамарига) — герой українських

казок і пісень. Багато топонімів у Криму, та й по всій Україні, названо на честь

Мамая. Мамаями звали також язичницьких ідолів, що стовбичили на давніх

курганах.

Мато Дуковач — хорватський льотчик-ас часів Другої світової війни, пілот Люфтваффе. Виграв повітряні бої проти ПВС Червоної армії над Чорним

морем та кримським степом. Мав понад 40 перемог у повітряних дуелях із

більшовицькими льотчиками. Важко поранений 1944 року, німці його списали, а

він через образу викрав літак, перетнув лінію фронту і здався совєтам. Радянська

сторона передала його в Югославську партизанську армію, проте він вступив у

конфлікт із місцевими комуністами, знову викрав літак і втік у буржуазну

Європу.

Нахімов Павло Степанович — адмірал, який загинув у Кримській

(Східній) війні під час оборони Севастополя від англійців та французів. Його

останні слова були: «Вони сьогодні досить влучно стріляють». По смерті став

культовою постаттю в імперському пантеоні.

Немичі — семеро дітей поліційного урядника Павла Немича з Євпаторії, три брати (Максим, Семен, Сергій) і чотири сестри (Антоніна, Євдокія, Варвара, Юлія), учасники Першої російської