Катерина Мединська - Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська

– Ти чудово попрацював, Герарде, на благо спільної справи, твоя місія виконана, тепер можеш відпочивати, – сказав Енцо, після чого пішов.

Тіна трохи розслабилася, зрозумівши, що небезпека минула і ніхто не помер, вона подивилася на таймер, який показував, що до моменту, коли відриються двері, залишалося лише дві хвилини. Звук раптового пострілу привернув її увагу до монітора. Тіна завмерла з жахом, бо Герард лежав на підлозі в калюжі вланої крові, а над ним стояли його вбивці.

Стогін у горлі. Їй хотілося закричати, заплакати, але вона лише безпорадно спостерігала, як двоє чоловіків нишпорять по хаті Герарда, щось шукаючи і перевертаючи все на своєму шляху. У цей момент замок ледь чутно клацнув – і зовнішні двері автоматично відчинилися. Тіна ще деякий час стояла на місці, знову і знову прокручуючи в голові свої страхи і сумніви, а потім кинулася до сумки як до рятувального кола, викинутого їй посеред бурхливого в океані шторму. Вона вхопилася за свій шанс, але це зовсім не означало, що їй вдасться вижити у смертельній безодні.

Тіна дістала з сумки паспорт і тремтячими пальцями відкрила першу сторінку.

«Карина Маданян», – саме так звали дівчину, яка стала ще однією жертвою холоднокровного вбивці. Молода, кароока, короткострижена біла блондинка з яскравим макіяжем на красивому обличчі, проте Герард вибрав її не випадково. Детально розглянувши риси її обличчя, Тіна зробила висновок, що якщо постаратися, то за допомогою косметики та нової зачіски буде легко видати себе за цю дівчину.

Намагаючись подолати страх і неприємний холод у душі, Тіна продовжила вивчати вміст сумки: тут були навіть ножиці, фарба для волосся, одяг, косметика, гроші та квиток та інше. Вона не хотіла вірити, що так має бути: глибока безодня проблем, неприємностей і розчарувань, у яку вона продовжувала падати, втрачаючи саму себе. Сумнівів не залишилося, тільки розуміння того, що вона не має вибору чи іншого шляху.

Вона взяла ножиці, рішуче пройшла в туалетну кімнату, де з презирством подивилася на своє відображення в невеличкому дзеркалі над умивальником і подумала: «Я виглядаю такою втомленою і нервовою, що будь-хто, хто мене побачить, вирішить, що я щось задумала. Ні, треба взяти себе у руки».

Дівчина повільно провела рукою своєму довгому густому волоссю, ніби назавжди прощаючись з ними, і глибоко зітхнула, збираючись з силами. Тіна відчувала – вона ніколи не буде колишньою, її життя зруйновано, знищено. Дива не станеться. Їй ніхто не допоможе. Вона зобов'язана врятувати не лише себе, а й свою дитину.

Тіна відрізала своє розкішне волосся і кинула його на підлогу. Як не дивно, але зробивши це, вона відчула, що душа піднялася на пік своєї туги. Уперто долаючи будь-які моральні перешкоди, вона постаралася змінити свою зовнішність таким чином, щоб виглядати як Карина Маданян.

Одягнувшись у темні джинси та кремову водолазку, вона взула кросівки і накинула на плечі сіру куртку з капюшоном. А потім, підхопивши за ручки дорожню сумку, пішла до дверей. Вона піднялася сходами нагору. Вихід на поверхню з бункера було закрито спеціальним механізмом зсередини. Тіна запанікувала, не розуміючи, як відчинити ще одні двері. Але коли вона випадково стала на потрібну панель підлоги, аварійний вихід відкрився сам. З сараю, в якому ховався вхід до підвалу, вона вийшла до невеликого доглянутого саду.

Надворі морошив холодний дощ упереміш з дрібними пластівцями мокрого снігу. Вогка, неприємна погода. Тіна вийшла на тротуар і швидко пішла, краєм ока помітивши на протилежному боці вулиці припаркований автомобіль. Вона підозрювала, що люди Енцо з якихось причин досі не покинули будинок Герарда. Ноги Тіни тремтіли від слабкості, а ребра нили від нестерпного болю, але вона намагалася йти легко і впевнено, не привертаючи до себе уваги зайвою метушливістю.

І все-таки водій автомобіля, помітивши її, чомусь виліз із машини, проводжаючи її настороженим поглядом. Серце Тіни забилося як шалене. Вона не знала, куди йде, лише йшла вперед, прокручуючи в голові план втечі. Тиха безлюдна вулиця була добре освітлена вуличними ліхтарями. Дівчина машинально подивилася на всі боки в надії побачити ще когось, хто в разі потреби зможе прийти їй на допомогу. Але за такої погоди всі сидять по хатах. Раптом її ноги обдало неприємним холодом. Запізно зрозумівши, що вступила у величезну калюжу, вона відскочила вбік і глянула на чоловіка біля будинку Герарда. Він уважно спостерігав за нею.

Не звертаючи уваги на воду, що хлюпала в кросівці, Тіна знову рушила вперед, припустивши, що її поведінка з боку напевно виглядає дивною. Вона пристрасно благала: «Господи, та допоможи ж ти мені один раз! Прошу…»

Вона майже дійшла до перехрестя, коли почула звук двигуна автомобіля. Дівчина злякано озирнулася через плече. Здається, найманець, який спостерігав за нею, має намір наздогнати її. Тіна усвідомила це так ясно, що буквально затремтіла від страху, розмірковуючи над тим, чи вистачить у неї сил на те, щоб впоратися з цим здоровавцем, або, можливо, краще спробувати втекти від нього. Обидва варіанти були паршивими. Вона ледве стояла на ногах, та й то лише тому, що надто сильно боялася за свою дитину і лише заради неї трималася з останніх сил.

Коли перед її поглядом виникло таксі, немов з'явилося з нізвідки, Тіна здивовано розкрила рота.

– Гей, дівчино, це ви таксі викликали? – Запитав таксист, висунувши голову з машини.

– Так! Я викликала, звісно. Мені до аеропорту треба потрапити, – поспішила запевнити Тіна, застрибуючи в автомобіль.