Катерина Мединська - Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська

Таксист кивнув головою, він хотів вийти, щоб відкрити багажник і покласти в нього сумку пасажирки. Дівчина сунула в кишеню куртки руку і, діставши солідну грошову купюру, вручила її таксисту зі словами:

– Будь ласка, давайте вже поїдемо. Я дуже поспішаю і боюся запізнитися.

– Як скажете, – кивнув таксист, м'яко рушаючи з місця.

Тіна випросталась і, затамувавши подих, подивилася на вулицю. Машина переслідувача зупинилася. Таксі спокійно проїхало ще кілька кварталів, і Тіна остаточно переконалася, що її ніхто не переслідує.

Великий затор, що тягнувся на кілька кілометрів уже на під'їзді до аеропорту, змусив водія таксі заглушити двигун і вийти з автомобіля, щоб з'ясувати ситуацію.

Забиті ребра сильно боліли. Її почало морозити з такою силою, що по всьому тілу пішло тремтіння. Вона важко уявляла, як у такому стані зможе пройти митний контроль. Герард сказав, що вона зобов'язана залишити місто саме сьогодні, інакше велика ймовірність того, що Енцо, виявивши обман, кинеться шукати її, щоб убити. Тіна не хотіла думати про Еріка, який так підло зрадив її. Вона більше ніколи не дозволить собі думати про нього.

Коли повз нерухомий ряд машин по зустрічній порожній смузі в напрямку аеропорту пронісся кортеж, Тіна, впізнала броньований автомобіль Адлерів з доволі знайомим номерним знаком, схопила сумку, маючи намір негайно вийти з таксі. Їхати в аеропорт більше не можна. Це надто небезпечно.

З міста доведеться вибиратися на попутках. Але у її стані зробити це було практично неможливо. До того ж Тіна підозрювала, що їй потрібно терміново показатися лікареві, чого, звичайно, робити не можна було. І тоді погляд Тіни затримався на мобільному телефоні таксиста, котрий той безтурботно лишив у салоні свого автомобіля. Залишивши на задньому сидінні таксі кілька купюр, дівчина, прихопивши телефон, вискочила з машини. Намагаючись не робити різких рухів, Тіна абияк дісталася невеликого придорожнього кафе, дорога до якого видалася їй нескінченною, і одразу ж набрала номер телефону тієї єдиної людини, яка обов'язково допоможе їй. Нудні довгі гудки нервували її, але вона сподівалася, що все-таки почує голос Маркуса.

– Алло, – пролунав у слухавці його спокійний голос.

Чомусь вона не наважувалася вимовити жодного слова і невиразно відчувала нову небезпеку. Замість слів сльози самі потекли по щоках. Емоції здолали логіку. Тіна відчайдушно потребувала його допомоги, тому що більше їй не було до кого звернутися. Вона витерла очі рукою. Що якщо своїм дзвінком вона втягне його у величезні неприємності? Чи зможе вона так безсовісно скористатися його безкорисливою добротою?

– Алло, я вас слухаю. Кажіть! – наполегливо зажадав Маркус, на що Тіна, завершила дзвінок.

Зпустивши руки на коліна, дівчина дивилася в одну точку. Просидівши так досить довго, вона зрозуміла, що в неї більше немає сил кудись іти чи бігти. Дивна апатія огорнула її свідомість тягучою масою, прикипівши до м'якого диванчика, на якому вона сиділа. Склавши на столі перед собою руки, вона знесилено впустила на них голову і заплющила очі. Молода рудоволоса офіціантка відразу підійшла до неї, щоб поцікавитися, чи все у неї в порядку, і повідомила, що кафе закривається, на що Тіна пробурмотіла наче п'яним голосом, ніби перебуваючи в якійсь прострації:

– У кишені гроші. Візьми собі стільки, скільки вважаєш за потрібне. А я буду тут ще деякий час.

Тіна моментально провалилася у глибокий сон. А її телефон, що лежав перед нею на столі, раптом голосно задзвонив.

Офіціантка все ще стояла поряд, роблячи спробу розбудити ненормальну клієнтку, і виявила, що та міцно спить, наче одурманена транквілізаторами. Дівчина зовсім не хотіла сидіти на роботі ще одну зайву годину тільки тому, що цій наркоманці захотілося виспатися в непридатному для цього місці. Тому вона схопила телефон відвідувачки і відповіла на вхідний дзвінок, бажаючи якнайшвидше позбутися можливих проблем з поліцією.

***

– У мене погані новини, – з ходу заявив Самір, порівнявшись з Еріком.

Погода лютувала не на жарт, але чоловіки змушені були розмовляти десь на галасливій вулиці, стоячи під холодним зливою, щоб унеможливити будь-яку ймовірність того, що їхня розмова може бути кимось підслухана.

Адлер скривився, ніби відчув нестерпний біль. Різко смикнувши рукою, він промовистим жестом наказав Саміру замовкнути.

Ерік розумів, що зараз він може почути те, що боявся почути найбільше у світі. Боявся так сильно, що за однієї думки про це душа його холоділа. Він до болю стиснув пальці рук, розуміючи: щось змінити вже неможливо. Час втрачено, а його помилка обійдеться йому надто дорого.

Не можна було відпускати Тіну ні на крок. Але він помилився, вважаючи, що поряд з ним їй загрожуватиме небезпека. Ерік наказав своїм вірним людям сховати дівчину в безпечному місці та захищати, як найдорожчий скарб, від усього та всіх. Тепер Адлер глибоко шкодував про своє рішення, яке було продиктовано бажанням захистити кохану жінку від жорстокого світу, від усіх бід і від самого себе. Відпустивши Тіну, Ерік пішов наперекір власному серцю. Можливо, її б не влаштувала роль лише його коханки, але в обставинах іншого варіанту, що склалися, у них просто не було б.